Маємо три традиції різдвяно-новорічного циклу свят.
Українську – з вертепом, колядками, дідухом, і головним святом Різдвом, яке тепер припадає на 7 січня, американсько-європейську (насправді – це дві різні традиції, але в цьому контексті це не важливо), з головним святом – Різдвом 25 грудня і російську – з головним «Новим годом» в ніч з 31 грудня на 1 січня, Дідом Морозом та Снігуронькою, салатом «олів’є», оселедцем «під шубою», привітанням президента і кремлівськими курантами о півночі.
Тепер ситуація така, що попри підвищення статусу Різдва, панівною в Україні лишається російська новорічна традиція 31 грудня.
Український цикл з «трьох празників» – Рождества Христового, Святого Василя і Святі Водохрещі є фактично на узбіччі зимових святкувань.
Є люди, які не святкують навіть Різдво, а часто ті хто, святкують Різдво, особливо на Сході і в Центрі України, святкують його за залишковим принципом від російського «Нового году». Годі й казати за Василя чи Водохреща – ці свята часто взагалі не асоціюються з різдвяним циклом – за настроєм вони тяжіють скоріше до Масляної.
Мусимо, безумовно, зламати ситуацію, позаяк не має країна святкувати чи не найголовніше свято року в традиціях країни агресора. Маємо бути зацікавлені у встановленні української традиції святкування Різдва. З огляду на це, просте додавання поряд із 7 січня дати 25 грудня не дуже цьому сприятиме. Оскільки тоді центр святкувань навіть ще більше віддалиться від українських «трьох празників». Вихід видається в тому, що саме Церква має перейти на Григоріанський, а точніше, Новоюліанський календар (тобто нерухомі свята – на 13 днів швидше ніж тепер, а Пасхалія залишається такою, як була).
Тоді Різдво ми святкуватимемо 25 грудня, Святого Василя – 1 січня, Святі Водохрещі – 6 січня, а отже, українські традиції зможуть перекрити російські.
вологість:
тиск:
вітер: