Маршрутний лист №1. Доповідна записка міському голові від спостережливої громади

Шановний Олексію Григоровичу!

Щодня слід у слід рухаюся тим же маршрутом, що і Ви, ходячи на роботу. З тією лише різницею, що я – пішки, а Ви – на колесах. (Ні, Боже збав, підвозити не треба!). Суто технічно моє бачення маршруту об’єктивніше, адже повільний рух доповнюється насолодою споглядання. Особливо то важливо за кілька тижнів до завершення конкурсу «Мій квітучий Малин».

Розпочну (до початку маршруту) з краєвидів, котрі потрапляють, гадаю, Вам на очі ще з Вашого власного вікна. Але виправлюся – не потрапляють, а мали б потрапити, бо їх добре видно, та чи бачите?..

Йдеться про космічну поверхню некосмічної автостанції.

Так, я знаю, що то інопланетна територія, а не міська. Але в ті вибоїни вже років з «надцять» потрапляють не інопланетяни, а малинчани і гості міста. Хотіла зацитувати думку водіїв, то не вийшло – одна нецензурщина. Хотіла запитати селян Малинщини, що приїздять до столиці району – у них уже й матюки закінчилися.

Рухаємося далі – в напрямку центру – вулицею Винниченка. Я, як і раніше – тротуаром, ви – колесами. Хочу запитати обережно про оту вузеньку смужечку між тротуаром і проїжджою частиною: вона стає загрозливо широкою за рахунок недбалості коліс недбалих водіїв. Стільки землі навозили, що там можна сміливо орати. І то не перший рік.

Переглянула програму соціально-економічного розвитку міста, сподівалася там знайти пункт про запровадження імпровізованих городів чи газонів вздовж полотна дороги. Не знайшла. Та й городом чи газоном цю смужку багаторічного піску повноцінно назвати не наважуюся. Там ростуть бур’яни і купи сміття. Тому варто або засіяти города, або здерти його з карти доріг.

Так-так, знаю, що і ця ділянка практично інопланетна, і нею мають перейматися дорожні служби. Однак був час, коли узбіччя чистилися справно. А людський ресурс є! Попросіть чемно у кожного, хто живе на Винниченка, щоб вийшли раз у квартал і зчистили імпровізований город.

Вам лишиться покланятися комунальникам, щоб забрали той пісок, бо ще знадобиться з настанням зими. Водночас казенні кошти на посипку ожеледиці зекономите.

Ще одна маленька недолугість привернула мою увагу, а я – вже Вашу. Отой трикутничок на розі Винниченка і Дорошок. Що, і він не міський? Бо там будка РЕМу стоїть? Але вони ж не інопланетяни, ні? Нехай підстригають бур’янці на крихітному клаптику.

Я вже не кажу про те, що око порадувала б мініатюрна клумба. Тоді зіллю там би місця не лишилося, а в невихованих інопланетян рука б не піднялася в квітник чи доглянутий газон сміття кидати. Енергетики вміють територію впорядковувати. Хіба Ви не бачили, який лад у них завжди перед конторою?

А цей об’єкт на ближніх підступах до Вашого кабінету – апофеоз сліпоти, причому колективної. Два унікальні приміщення – кінотеатр і колишній офіс «Оранти». Уже в Малині всі припинили стогнати риторичне «Чому?» і «Хто винен?».

Похрипли.

А я знаю відповіді на ці питання! Ніхто не винен. Бо був би господар, то такого б не було. А так: нема господаря ні там, ні там – ніхто не винен. І врешті решт, нічого поганого немає в тому, що в центрі міста і Європи стоїть пам’ятник, така собі безвитратна і доступна у засобах інсталяція на тему «Як не треба чинити з громадським майном».

Повчально одначе.

От і приїхали. Кінцева зупинка, виходьте. Ви – на роботу. Особисто я – в тупик. А щоб вийти з нього, вихід один – рухатися у зворотньому напрямку. І хіба, зрештою, Малин не це робить? Гірко лише, що в протилежному кінці маршруту – його початок, теж тупиковий. І він у Малині такий не один, насмілюся підвести риску.

 З повагою, Ваша Громада