Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Отримав на горіхи за неочікуваний візит: інспектор поліції зі співробітницею напали на свого начальника

06.03.2019
СМЕРТЬ СТАЛІНА як програма деградації гідності

1

Смерть Сталіна стала потрясінням для радянського суспільства і стресом для кожного громадянина (члена – за більшовицькою парадигмою) зокрема. Як виглядав цей стрес? Для одних – втрата опори, сльози і заламування рук. Для інших – розгубленість. Для жертв сталінізму – радість або гірке усвідомлення торжества життя. Мабуть, були і такі, кому байдуже…

Ця подія 5 березня 1953 року гарно художньо осмислена і в книжках, і у кінематографі. Особисто мені імпонують фільми: радянський «Холодне літо 53-го» (1987) та британський фільм «Смерть Сталіна» (створений рік тому).

У першому фільмі смерть Сталіна трапляється десь далеко від місця сюжету картини. Але вся трагедія людей, викинутих системою із повноцінного життя – і фізично, і соціально, говорить про те, як тепер легко дихати, коли тиран помер. (Хоча в одну страшну купу тиранія клала кримінальних злочинців і дисидентів). Однак дихати часу вже немає, бо монстр відібрав життя остаточно і його смерть мало втішає й життя не доточить…

Другий фільм, «Смерть Сталіна» (британсько-французька сатирична комедія шотландського режисера італійського походження!), цінний не своєю історичністю, а тим сарказмом, яким вона наповнена. Мабуть, саме через сарказм та таку екранну конотацію вислову «смерть Сталіна», сама Російська Федерація дуже критично сприйняла цей британський витвір сучасного кіномистецтва. У російському прокаті ця стрічка заборонена. Хоча хіба проблема подивитися її у Ют’юбі чи на будь-якому кіно-сайті?

Окрім того, існує чимала кінотека образів Сталіна, створених як центральні персонажі чи історичне тло певних подій і людських доль. А бібліотека книжок із Сталіним – грандіозна. Чи треба їх читати? Щоб мати власну думку й знати правду про роль цієї страшної людини в умах інших, тоді так.

Гортаючи раритетний журнал «Україна» №3 за 1953 рік, здивована змісту і настрою часопису. Не буду детально описувати. Подам, натомість, фотокопії сторінок. Кожна з них присвячена цій події! Смерть вождя затулила реальність і притомність радянських людей. (Лише одна сторінка відволіклася на іншу подію – смерть Клемента Готвальда, чеського вождя). Український журнал жодним словом не згадав, що у березні трапилися ще й інші, мабуть, життєствердні події.

Зважте, що березень – це традиційно місяць вшанування пам’яті Кобзаря. Та про Тараса Шевченка – ні словечка. Звісно, у нього ж немає вірша про Сталіна, а є, навпаки, застереження про імперію зла…

Що змушувало співати осанну цій злій посередності, якою був Йосип Джугашвілі, навіть після його смерті, коли він не міг вже завдати у відповідь удару, якщо раптом хтось посміє хоча б натяком заявити про радість позбавлення від тирана? Та хіба він помер? Як і мріяли його фанатичні прихильники – «Сталін житиме вічно!». Хоча б тому, що Степана Бандеру він убив аж 15 жовтня 1959 року. А на Україну напав навесні 2014-го.

Але погляньте лишень на ці сумні тексти і вірші, з яких аж капає гіркий мед горя. Мушу вірити, щирого горя?

Андрій Малишко голосить: «Ранок посивів, ясний, небозвідний, Сонечко чорною вкрилось габою. Орле наш віщий віщий! Батьку наш рідний! Ми біля тебе. Ми вічно з тобою...». Отак нас заклинає і проклинає поет, який написав «Пісню про рушник», що стала народною?

«В труді безсмертному, у подвигах згорів…», - ридає Максим Рильський.

«Та люте горе без кінця, без меж, Готове душу й серце нам роздерти…», – страждає Любомир Дмитерко.

«Навік незламна сталінська сім’я!», –обіцяє крізь сльози Микола Нагнибіда.

«За його один найменший подих все життя віддав би кожен з нас…», – стверджує Микола Бажан.

«Ці руки Сталіна – скільки трудилися вони, щоб принести щастя радянському народові…», –описує свої переживання на траурних чатах Павло Тичина.

Мені вчувається вже майбутнє оплакування ще одного тирана, крихітки Цахеса. Бо він же колись таки помре. Однак мені недобре вже від однієї думки, що час від часу у світі, у Росії виникають ось такі постаті, такі Сталіни, щоб творити свою дику імперію зла і нищити нею решту світу, вбивати невгодних і «собі рать зємлі рускіє».

Що дає силу і майбутнє таким явищам і постатям? Чи не готовність жити в ЦЬОМУ і любити ЦЕ, що так певно вчувається на 40 сторінках журналу «Україна» про горе народу – смерть вождя? Коли можна було б написати стриманіше і не так пафосно, коли він сам вже не стоїть над душею та нема меча над твоєю шиєю, а ти пишеш стільки сторінок, аби навіть мертвий тиран не лютував і не помстився тобі з того світу. Як ще близько ця прірва, вимолена сучасниками і прихильниками Сталіна! І сторож у неї завзятий і дикий – Росія.

Гортала березневий за 1953 рік журнал «Україна» і нашу трагічну історію Ірина Кримська-Лузанчук.

 груден_ 2018 037

груден_ 2018 041

груден_ 2018 047

груден_ 2018 044

груден_ 2018 030

І ще з десяток матеріалів в одному номері... 

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
Опитування
А ви працюєте? Про доходи під час карантину
Працюю, зарплата не змінилася
Працюю та заробляю більше, ніж раніше
Працюю, але зарплатню значно зменшили
Я у відпустці «за свій рахунок»
Я втратив/ла попередню роботу, але знайшов/ла іншу
Я підприємець і зараз не працюю
Я підприємець і зараз працюю, але доходи значно зменшилися
Я не працюю і вже не маю засобів до існування