Ми вірили в Ющенка. (Я не дуже, бо він же теж із них… Тому не голосувала за нього, взагалі не пішла на вибори з відчаю). Ось, наш рідний і такий український! А він виявився таким ватним. Тобто м’яким, де варто було проявити твердість. І був сам собі причиною політичної задухи. Та де вже він…

За Януковича я не голосувала. Взагалі, не знала — за кого ж?.. Признаюся, знову не пішла на вибори. Непростима слабкість.

Та ж розгубленість трапилася і після Майдану. Я обирала перемогу Гідності. А гідного цієї корони-Гідності носія знову не трапилося. І вже ж не Порошенко мав би бути її головою. Я втретє не пішла на вибори. Проте народ обрав Порошенка.

Не здатна зріло аналітично доводити свою позицію. Всі мої інструменти — лише інтуїція та …інтуїція.

Ніколи не обирала когось, бо він: «просто такий красівий!», роздавав гречку, махав вилами так по-свійськи чи мав зубатий політичний досвід. Всі (всі!) попередні лідери та претенденти — це тривалі похорони совка. Ми жили на цих похоронах, навіть чогось досягли.

Однак тепер сморід став нестерпним. І яма близько.

Най вони всі собі жиють (у фізичному сенсі). Але політично — всі вони трупаки, а їх титанічні постаті синхронно впадуть у нікуди — протилежно до Майбутнього. Хоча, звичайно, залишаться в історії.

І ці похорони та поминки вже фактично відбуваються. Їх фінальний ритуал проходитиме сатирично саркастично. Бо 95-й квартал собою просто поставить жирнючу крапку в історії Малоросії і Совка.

Давно не дивлюся виступів й інших проектів Кварталу. Окремі випади самого Зеленського були відверто образливими. Гумор та сатира Кварталу ніколи не були українськими. Вони зачіпали тему: Україна, український народ. Навіть бувало розчулювали до сліз. А потім я подумала: що я роблю? Що я дивлюся?

Запитаєте: а де ж логіка мого вибору на виборах?

Ну, якщо маєте терпіння, читайте далі.

Ми всі передчували, що історія вчинить з нами жарт. І він буде злим. І це останнє ментальне щеплення витримати буде найважче.

Коли всі прилипали до телевізорів, дивлячись «Слугу народу», я не брала в тому флешмобі участі. Однак коли стало ясно, що Зєля йде у Президенти, я мусила увімкнути в Ют’юбі «Слугу народу» і, закономірно, отримала враження, які і сподівалася.

Свідомо чи несвідомо Зеленський готувався до виборів.

Мене вистачило тільки на кілька серій першого сезону, далі просто не хотілося витрачати час. Бо то ті ж самі «Свати», той же ТБ-квартал, але буцім якось так вмотивовано в бік українського блага. Та ніфіга.

Однак як кіновиріб і жанр — цілком пристойно. У фільмі купа натяків і претензій на політичну територію у майбутньому. Дія (як і гріх) вчиняються і мають наслідки, якими б вони не були — вольния ілі нєвольния. Наслідки зараз тривають. Не варто їх бояться. Нема худа без добра.

Символічно, що Голобородько — вчитель історії. Сама історія вже сміється над собою. Або привселюдно зізнається, що проведе ревізію в Україні.

А отой логотип на кшталт «білого дому» в заставці «Слуги» по аналогії з виробництва платформи Netflix «Картковим будиночком»? Думаєте, дарма? І безліч алюзій (наче жартома) на історію минувшини та постаті минувшини?

Чи сам Зеленський, чи розумні люди поруч нього препарували на очах українців їх малороство в геополітичному контексті… Сама ж я не буду препарувати Зеленського на предмет пропорцій в ньому єврея, малороса, совка тощо.

Я просто проголосувала за нього, бо ми повинні пересміятися увесь той біль, завданий нам олігархами та політичними монстрами, яким ми вимушено довіряли Україну. Всі вони тотально були і лишаються комуністами, паразитами і … спрацьованим політичним ресурсом. У своєму виборі я рухалася від протилежного. Тобто — шляхом парадоксу.

Ми заманили Зеленського й увесь політичний бомонд у пастку, яку вони собі ретельно приготували.

Нам треба пережити ще й це, відкривши болісним методом останній фурункул.

Я не відчуваю приниження від свого вибору. Бачу навіть розгубленість актора, який вже глибоко в мозку злякався: «Ото я влип!». Проте ці останні метри над прірвою між старим світом і новою Україною можна перелетіти тільки в стані ошелешення й навіть істерики. Це як стрибок находу з автівки чи поїзда, з парашутом чи лонжею…

Для мене, проте, дивно, що за Зеленського насправді проголосувало так багато людей. Найпоширеніші мотивації: «та задовбали всі ці папєрєднікі» чи «аби не порох» і «голосую за молодого».

Треба було за Кошулинського? Та б його розчавили б. І за нього б не проголосували б. Бачили, скільки за бойка-вілкула-пороха? Кошулинському треба пробиватися у ВР. Треба творити образ сильного Кошулинського. А в нинішню політику з таким порядним обличчям? Ну немає в ньому протиотрути, щоб втриматися супроти всієї бридоти, яка лишилася нам у спадок від більшовиків-регіоналів. Час Кошулинського і таких, як він, діячів-політиків та державників уже близько.

А в цьому брудові треба щоб порпався той, кому цей бруд ніяк не нашкодить зробити хоча б щось радикальне для країни.

Зрозуміло, що Зеленський теж наламає дров і може так закрутити соціально-економічні гайки, що ми аж поприсідаємо. Проте, гадаю, він здатен на непопулярні кроки, яких так чекає народ і чекав від усіх папєрєдніх. Дуже сподіваюся.

Він розважав заможних на корпоративах. Він бачив у глядацькій залі так званий бомонд і політичну еліту. Він був і лишається шутом при дворі. І ніхто насправді не знає, що він вчинить або скаже. Навіть король (тобто той, хто стоїть за нашим клоуном, опонентом чинного гаранта).

Але нехай все це трапиться. Аби географічно і ментально ми проминули нарешті «95-й квартал», малоросію та есересер.

Не відомо ще, чи переможе Зеленський у другому турі. Але статистика першого туру показала, що під занавіс тривалої вистави похорону совка виступив цинічний клоун. А отже дуже скоро ми почуємо стукіт молотка об домовину старої епохи.

Минай вже, старий світе. Їдь від нас російськомовна псевдокультуро! Зачиняйся, не наш квартале!

Кандидат Зеленський — термінатор-клоун проти термінатора Порошенка. У другому турі я знову голосуватиму за Зеленського.

А потім нарешті настане ВИХІД.

 ПиСи

Ми всі мимоволі беремо участь у важкому поєдинку. Мені особисто страшно. Не маю ні методики, ні досвіду боротьби.

Але колись мене мій духовний вчитель наставляв: коли загрожує небезпека, аж така, що — смерть, не утікай. Не повертайся спиною. Збери останні сили, зберися з духом і кидайся уперед. Нападай. Є шанс вижити.

Так оце я нині подібно бачу…