От нагадали, що сьогодні помер Брежнєв? То тепер слухайте!

Навчалася я у Дніпрі. Ми його так і називали завжди - Дніпро! Днєпр, якщо чесно...)
А Дніпро й область - це, як виявилося тоді і тепер - інкубатор наших державних діячів і політиків найпершого масштабу. Перераховувати? Нащо, ви й самі рахувати умієте.

Так от.

Напередодні смерті Брежнєва, а про неї ще ніхто не знав, як вбачалося - вночі по проспекту Карла Маркса (зараз він імені кого?) почали розвішувати блакитні довжелезні транспаранти.

Ми блукали з подружкою вечірнім Дніпром - просто прогулювалися. І ця дивна картина збентежила і зацікавила. Хоча і ненадовго.

А наступного дня вранці оголосили, що Брєжнєв помер.

Уже при світлі дня ми прочитали, що ж на тих довгих блакитних простирадлах? А там: прощай родімий і бла-бла-бла...

Що ж виходить? А виходить, що на той момент, коли вночі вивішувалися прощальні ритуальні лозунги, у Дніпрі вже знали, що вождь помер! Ну, це ж його родіна!

Ба більше! Його смерті чекали! Заготовили заздалегідь?

Де б так швидко за кілька годин намалювали таку шалену кількість траурних лозунгів?..

На ранок у холі центрального корпусу ДДУ (зараз - імені Олеся Гончара, а тоді - імені 300-лєтія воссоєдінєнія бла-бла-бла) зібрали студентів філологічного та історичного факультетів, які навчалися у даному корпусі. Тобто це була траурна лінійка. Що казали - не пам’ятаю. Одне закарбувалося - наша однокурсниця кримська татарка Мір’ям плакала. Тоді я не розуміла - чому? Я не плачу, а вона плаче.

Бачте, як все цікаво.

Потім лекції були просякнуті інтонаціями щирого і вдаваного трауру.

Я вхопила зауваження під час практичного заняття з англійської. Була вже чи ще перерва, я дістала дзеркальце і помаду - фарбую губки. А викладачка щось про сумну подію: бла-бла-бла... І тут вона до мене: Кримская, как ви можетє! - Што магу? - Как ви можетє так цинічна красіть губи, кагда... кагда... кагда... І захлинулася у благородному надривному плачі.

Я ж, звичайно, очманіла злегка, але ж нахабно відповідаю: мол, просто хачю прівєсті сєбя в порядок несмотря на... і вопрєкі...

От що далі - зникло з пам’яті. Мабуть, почалося заняття. Життя ж не закінчилося! Але скажу відверто: думала, думала я - як тепер? що далі? хто наступний? чи скористається цим Америка? Угу! І про Америку - чесно! Совкова пропаганда про американську підступність і ворожість мене гарно зазомбувала.

Але Брежнєв помер. Його гріб гучно обвалився в яму під кремлівською стіною - не втримали "копачі" при опусканні. Наші однокурсники ще реготали і коментували, що хтось може за це поплатитися - так вождя впустити!

А потім і наступні вожді падали як груші. Здавалося цьому паду кінця не буде. Хоча їх потім було тільки двоє.

Далі був Горбачов... теж маю історійку про його приїзд у Дніпро. Але це вже зовсім інша історійка. Прибережу на потім.

О! Забула сказати! У траурні дні в кінотеатрах крутили всілякі ідейні фільми на кшталт "Лєнін в октябрє". Але в одному кінотеатрі якийсь зухвалець крутив на повну котушку фільми Тарковського!!! Очманіти! Ну, звичайно, я пішла на ті сеанси. Як же таку культурну подію оминути?)