Подумалося...

Коли я навчалася у школі сто років тому, нас, школярів, (і вчителів теж) просто задовбували "політінформаціями". Вранці у понеділок вони проходили регулярно,ми за графіком готувалися до них, добираючи новини загальноесесерівського значення, потім республіканського, обласного, місцевого. Примітивно, послідовно, системно, постійно!

У вчителів ще були так звані політзаняття. Мама мала окремого зошита, писала в ньому як студентка все, шо втиралося на тих політзаняттях.
Зараз?

Ні, я не хочу ні політінформацій, ні політзанять. У тому вигляді.
Але раптом стало так прикро, що ми живемо у вирі драматичних подій, коли наша країна і народ... Не буду продовжувати.

Скажу лише.
Не треба політзанять.
Але я впевнена, що у жодній школі, принаймні у нас у місті, чи вузі жоден понеділок не починається так: "Діти, минулого тижня, коли от ви ганяли футбола або точили березовий сік за Малином, на сході загинув... чи загинули імена...імена... імена..." Або: "Вчора до міста повернувся Іван Іваненко. Він був на війні з... до... У нього два поранення. Має нагороди. Слава Україні! Слава Богу, що живий, бо то ж татко отого бешкетника, що поламав у тітки Ганьки гілку, коли яблука патрав з яблуні..." Або: "Вчора був бій під Маріуполем..." І ще: "В Криму знову до пам’ятника Шевченка сміливці принесли квіти...".

Так, всі знають всі новини. Бо інтернет, телевізор, радіо... Але то все так, наче всі ті новини з іншої планети чи сусідньої країни, байдужої нам.

Хіба ні?