Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Щоб не загубилося: Франц Куберт — той, що заснував «МОЕЗ»

16.02.2021
Я НЕ ЦІКАВЛЮСЬ ПОЛІТИКОЮ

Політика є мистецтвом втримувати людей від участі у справах, які їх прямо стосуються. (Пітер Устинов)

Останнім часом часто можна почути від простого пересічного громадянина, що він не цікавиться політикою. Найчастіші пояснення: політика – це зло, в мене немає часу розбиратися в політиці, політика мене не стосується, політика – це брудна справа, я все одно не можу ніяк вплинути на політичні рішення, я і так ходжу на вибори та сплачую податки, навіщо мені займатися політикою.

Тобто є такі люди, і їх досить багато, які вважають себе аполітичними, які ніяк себе не ототожнюють з тими суспільно-політичними, соціально-економічними процесами, які відбуваються в державі.

Але, чи дійсно можливо зачинитись у власній «мушлі», відгородитись від зовнішнього світу, або тих політичних процесів, що відбуваються в країні, в регіоні і в світі, і не підпасти під їх вплив?

Як вважав Аристотель, кожна людина політична за своєю природою, якій неодмінно властиві громадянські якості. А політичність - це така сама невід’ємна ознака кожної особистості, як біологічність, фізіологічність і соціальність. У кожної людини є внутрішня потреба суспільного об’єднання й політичної діяльності, і це характеризує її як політичну істоту. Адже, розвиток суспільства, за Арістотелем, - іде від сім’ї до громади, а потім від громади до держави.

Якщо людина існує поза межами політики, значить існує поза межами держави і суспільства загалом. Політична людина, за своєю природою, пов’язана зі свідомим вибором, розумовою діяльністю, політичною активністю. Її мета - розвиток суспільства, в якому вона живе.

Для аполітичної ж людини древні греки, що жили в містах-полісах, мали дуже влучне визначення, – ідіот (idiōtēs - «приватна особа»). По суті, так називали людину, яка не брала участі в публічному (політичному) житті полісу.

Українські філософи, громадсько-політичні діячі також описували «політичну людину». Наприклад, Микола Шлемкевич у своїй книзі «Загублена українська людина» згадує шевченківську людину. Її головна зброя - ясна й незалежна думка і вільний дух. Вона, на думку Шлемкевича, йде попереду свого часу. Ця людина не сидить, склавши руки, і не чекає кращих часів, вона сама будує нове суспільство на знанні й справедливості.

Актуальність світогляду «шевченківської людини» сьогодні, полягає в тому, щоб вийти зі стану «тупого самовдоволення масової людини й через інтенсивну роботу власної душі створити спільноту вільних духом людей». Така людина, за словами Шлемкевича, бачить ціллю свого життя побудову українського громадянського суспільства.

Та сьогодні неодноразово можна почути від українців: «Я – аполітичний». За українським тлумачним словником, аполітичність – це ухиляння від участі в суспільно-політичному житті. Навіть, якщо людина намагається уникнути будь-яких контактів з політикою, прагне зберегти власну «автономію», категорично заперечує політичне втручання в своє життя, вона все одно автоматично є в політиці.

Письменник і журналіст Джордж Я НЕ ЦІКАВЛЮСЬ ПОЛІТИКОЮ Орвелл зрозумів це шістдесят років тому: «У нашому столітті немає такого поняття, як "подалі від політики". Всі питання – це політичні питання».

Тим паче, людина — не просто представник народу. Вона - громадянин держави, належить до певного соціального класу або верстви, є учасником професійного об’єднання, спілки, членом соціально-демографічної групи. Функціонування цих соціальних утворень багато в чому визначається політичними нормами та регуляторами.

Сьогодні бути аполітичним означає погодитися з думкою, що політики краще за тебе знають, чого ти насправді хочеш. А при демократичній системі влади всі політики – це ставленики олігархії.

А олігархи зацікавленні в тому, щоб громадяни не ототожнювали себе з хазяями своєї держави, своєї долі та місця в країні, де народились. Щоб вони відчували себе «незалежними» і «вільними», не прив’язаними до місця, де народились. Не відчували духовного і емоційного зв’язку зі своєю батьківщиною, де народились їх предки, де становилась державність, нація, самоідентичність, слава і воля народу, до якого відноситься кожен громадянин України.

Інакше, українці зрозуміють, що їх ошукали, пограбували, забрали незалежність, самоповагу, землю, надра, волю, майбутнє для них і їх дітей, онуків, правнуків.

Народ, який байдуже відноситься до того, що відбувається в його країні, на його батьківщині, в соціальнокультурній і політичній сфері, ніколи не побудує сильної Великої України!

____________________________________________

← До нових записів
Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація