Напевно немає таких, хто б не читав  літературні бестселери  «Унесённые ветром»,  або  «Поющие в терновнике». Та якщо й не читав, то неодмінно бачив фільми за цими книгами, або ж чув.  

А от про окремих малинчан так і хочеться сказати: «Упавшие с дуба». І мова зовсім не про літературний чи кіно-шедевр, а про безпросвітну чи то убогість, чи то природну (хай мені вибачить природа) тупість, бо живучи понад 20 років в чорнобильській зоні  не знати, що спалювання опалого листя та інших рослинних решток заборонене законом, як небезпечне для екології та здоров’я людей - це верх цієї самої тупості.   

Отож кожної весни та осені доводиться запасатися неймовірним терпінням,  щоб витримати експерименти над життям та здоров’ям, які проводять над нами оці самі «упавшие с дуба».

Щовечора у квартирі стоїть запах горілого, а повітря наповнене димом, від якого дере у горлі, закладає ніс,  ріже очі, закипає мозок. Закриєш вікна – нема чим дихати, відкриєш – така сама картина. Очищувачі повітря та іонізатори не рятують.

Ймовірно врятувати може тільки такий  штраф паліїв, щоб їм більше не  хотілося псувати  людям життя та здоров’я. Мало, що вони самі себе піддають ризику отримати онкологію щитовидної залози та легенів, то ще й іншим влаштовують штучний кінець світу. Як казав гуморист Задорнов про таких – «любителі танцювати на граблях». Тобто такі, що не вчаться ні на чужому досвіді, ні на власному.  Добровільно риють могилу собі та оточуючим прискореними темпами. Та якби це стосувалося виключно їх самих, то ще півбіди, як кажуть: щасливої вам дороги, але ж від тієї безпросвітної дурості потерпає усе місто та його мешканці.

Учора увечері довелося йти через колишню Клубну, а нині – Неманихіна, у темряві (бо й ліхтарі тепер не світять вечорами, да, такі важкі та безгосподарні часи настали, доводиться надіятися лише на місяць, як за часів Гоголя) побачила, що хтось намагається підпалити купу листя. Думала підлітки «бавляться», аж ні – немолода жінка вирішила «допомогти» комунальним службам розв'язати проблему вивезення сміття.

Кажу їй, чи знаєте, що спалювати листя заборонено законом, що Ви шкодите і своєму здоров’ю, і здоров’ю інших людей? У відповідь – та я тільки трішки, бо ж комунальники не вивозять. То замість того, щоб зателефонувати до комунальників чи звернутися у білий дім з цивілізованою скаргою, вирішують питання дідівським способом – підпалом, так ніби й досі живуть у печерах, а не в квартирах з євроремонтом.  І «трава нє расті». Біда в тому, що квартири з «євро»,  а мізки залишилися печерні. Хоч і радіо слухають, і телевізор дивляться, і газети ніби читають, де ця проблема порушується з року в рік. Та усе марно. Рідні граблі понад усе!  

А те, що завтра ця жіночка, а разом з нею сусіди будуть топтати «чорну стежку» до лікаря-онколога і звинувачуватимуть медицину у неефективності лікування – про це не думає. Не думає, бо напевно така ж сама «упавшая с дуба», як і оте листя, що вона спалює. Не думає про те, що може бути оштрафована за порушення екологічної та пожежної безпеки. Порушує закон, забруднюючи повітря, – це саме собою, а ще ж поряд будинки, на які вогонь може перекинутися за якусь мить, і тоді вже буде дійсно не до жартів.

Ви думаєте, така ситуація лише на Неманихіна? Уся Потіївська (нині Приходька) вечорами «палає». Усе місто на ніч занурюється у їдкий дим спалюваного «приватниками» листя. Хтось цікавиться, скільком людям у ці дні викликають швидку у зв'язку із димовою задухою та серцевими нападами?  Що тут ще додати?  

Одним словом, «Упавшие с дуба».