Це і до гадалки не ходи,всі знають що навіть ще через 100-200 років радіація нікуди не подінеться, тут банальна економія грошей ціною в життя простих людей. Нагадаю Диняку, Дзюбенку,Дзюблику іншим народникам місцевого і обласного розливу ,якщо вони нічого не зможуть добитись в "радах" з цього питання люди точно почнуть перекривати дороги. Тоді вже буде пізно думати, більше ніж впевнений що миром медична реформа не закінчиться. Там і так нема що реформувати.

Якщо усі знають, що через 100-200 років радіація нікуди не дінеться, чого тут сидіти? Якщо дійсно хочете зберегти здоров"я своє і своєї родини - краще виїхати у незабруднені радіацією місця чи навіть країни.
Радіація не виводиться з організму, тому і споживати місцеві продукти, особливо дари лісу, не варто для власної ж безпеки. Єдине що можна зробити - це зміцнювати імунітет і обмежити споживання місцевих продуктів. Окрім того, граніти, на яких ми живемо, мають підвищений природний радіаційний фон, який тут був і до Чорнобиля.
Проблема зони у тому, що люди хочуть жити на забруднених територіях, а розвивати економіку, залучати інвестиції (особливо це стосується 2-ї зони) не дозволено на законодавчому рівні. Якщо можна буде розвивати економіку - можна підвищити рівень життя людей, а значить забезпечити чисте безпечне (привозне) харчування, якісну медицину (вчасні обстеження), підвищити імунітет населення і цим допомогти людям тут вижити і зберегти свої міста і села. Якщо ж ні, то ці села все одно поступово вимруть, хоч на подачках від держави, хоч без подачок, а на звільнених територіях видобуватимуть корисні копалини і граніт. На жаль.

так от все сьогодні виглядає так наче хтось прагне як найшвидше звільнити ці території від людей. На жаль!!!
Більшість реформ, що проводяться сьогодні виглядає як підготовка української землі для європейця, українця вже може і не бути до того часу.Так собі пром зона.

Не зовсім так. У світі маса значно привабливіших за кліматом, можливостями і т.д. територій, які більш привабливі для інвесторів і капіталістів. У нас нема нормальних доріг, нормальної інфраструктури, ризикове сільське господарство, занепадає економіка і велика кількість сільського населення, а зараз попит на високі та ІТ-технології. Село і люди, а тим більше, на забруднених радіацією територіях, мало кого у світі цікавлять. так що це суто наша проблема, яку і вирішувати доведеться нам самим.
Інвестори та бізнесмени, якщо і хочуть сюди прийти, коли стикаються з корупцією, хабарництвом чиновників на всіх рівнях, відсталістю технологій, відсутністю інфраструктури і цивілізованих правил гри - просто звідси йдуть. Вони не звикли вести бізнес за схемами і понятіями, в світі давно вироблені цивілізовані правила ведення бізнесу. Україна їх не дотримується, тому маємо те, що маємо. А маємо депресивний регіон, в якому ще й розграбовуються ресурси, переважно своїми ж.

Уважаемая Ольга. В данном случае, поддержу Валентина, уж очень всё похоже на подготовку полигона для добычи природных ископаемых. В противном случае, у нас как раз и есть очень привлекательные территории, только для инвесторов другого профиля. Животноводство, овощи, пищевая пром-ть и как раз высокие технологии наше всё. Это обусловлено и близостью к центру, наличие ж.д. и две магистрали на запад. Кроме того, ещё есть остатки интеллектуального ресурса, а при определённых условиях этот ресурс быстро заполнил бы нишу, покинув вонючий город и имея удалённый доступ к рабочему месту с помощью интернета. Ризикове сільське господарство - уходите от советских стереотипов. Писал уже не раз. В Израиле вообще нет земли. Часть страны камень, часть пустыня. А какие результаты показывают. Кроме того, открытые поля тоже прошлое. Будущее за технологиями закрытого грунта. Есть ещё вода, пусть и не совсем хорошая, но после определённой подготовки вполне пригодится для полива. Но это всё было бы хорошо, если бы до сегодняшнего дня наше руководство и влиятельные люди не отпугивали того же инвестора с подобными проектами, лоббирую интересы копателей камня, песка и самое страшное-титана и сопутствующих ему гадостей. А радиация, так японцы научились с ней жить, знаю, что там другие сполуки, но всё же было бы желание и политическая воля. Нас убьёт не радиация, а не умение и отсутствие желания делать свою жизнь лучше.

"Нас убьёт не радиация, а не умение и отсутствие желания делать свою жизнь лучше".
Про це і мова. Психологія "брать" від природи і на цьому все - якраз наше усе. А те, що Ви описали по інших країнах - дійсно так, але вони для цього працюють і вдосконалюють технології.
Інтелектуальний потенціал з країни якщо не вимився повністю, то вже майже вимився. Буквально два дні тому натрапила матеріал про студентку, яка 2 роки тому вступила у 17 європейських ВИШів, обрала для навчання Стокгольм і клялася, що хоче і буде допомагати Україні після навчання. А зараз вона вже в Канаді, займається власною справою, і про Україну ані слова. І таких інтелектуалів багато. Люди хочуть туди, де жити вже зараз добре і де за розум і роботу платять, а не буде добре колись. Так що робіть висновки.

Оля, я не пишу о других странах. Пример Израиля привожу только в том случае, когда требуется одёрнуть земляка, пеняющего на не плодородные земли Полесья и упоминание зоны рискованного земледелия. Технологии уже пришли в Украину. Ознакомтесь с примером Алесандра Павловского, который очень преуспел в рекламном бизнесе, но бросил и занялся выращиванием клубники в Киевской обл. Это пример того, что возможностей у нашего края много, но руководство пока не то. Скажешь, что же ты не последовал примеру Павловского? Отвечу, как представлю, что в начале мне нужно будет идти в администрацию, а потом в налоговую, а потом отшивать разного рода чинуш, считающих, что только своим существование я им уже должен так сразу азарт и желание пропадает. Память своего агробизнеса в конце девяностых не даёт покоя. А ведь были и рыба и овощи, и пасека и т.п.

Про Павловського читала, але він там чітко розповідає, що українські грунти щодо родючості дуже перехвалені, зараз вони заражені якими тільки можна хімікатами, а українська працьовитість - ще один міф. У нього така кадрова "текучка", що він сам за голову хапається. Тобто, його успіх - це швидше плисти проти течії, а таких сміливців одиниці. Не факт що через кілька років він цей бізнес не кине - по-перше, людина творча, якщо з рекламного бізнесу, а по-друге, вміє рахувати прибутки і збитки, ну і пам"ять сюди ж можна додати. І не забувайте, що різного роду чинуші - це наші з вами земляки і співвітчизники, тобто, у нас своїх вистачає казнокрадів, бюрократів, нероб і паразитів, чужих тут нема.
Можу привести позитивний приклад Ірини Костюшко, яка в с.Стремигород Коростенського р-ну відновила господарство по вирощуванню льону. 27 серпня у них Фестиваль льону. Запрошує відвідати.

Оля, бросит Павловский или нет агробизнес, вопрос второй. Я пишу о том, что возможностей у нашего края много и не только карьерных. Ваш пример с Костюшко тому подтверждение. И их бы реализовывали, если бы руководители этому способствовали. И не важно, земляки они или не земляки. Я, например, считаю, что задача мера и головы с/с и райрады - это в первую очередь привлечение инвесторов разного рода и направления. Нужно бывать на мероприятиях, где эти инвестора крутятся, пиарить возможности края, при этом забыть нафиг про свои интересы, иначе все труды на смарку. Ждать, что кто то заглянет и что то предложит, тут Вы правы, таких земель вокруг с такими же условиями полно. Значит, нужно что то предлагать оригинальное, отличное от других. Но наши этого не могут, так как свой интерес застит глаза.

Так і я про це ж. Щоб йшли інвестори - треба знімати 2 і 3 зони, без цього ніхто не зайде, бо наявність чорнобильської зони на законодавчому рівні забороняє вести будь-яку господарську діяльність. І створювати відповідні умови, бізнес-клімат, прозорість, чесні правила гри для бізнесу, зменшення податкового тиску хоча б на початкових етапах. Дійсно шукати інвесторів і талановитих підприємців, пропонувати їм кращі умови, а не плакати, що в нас забирають зону і ті копійки, які платили на чисте харчування.