У Малині європейська компанія завинила тим, що не працювала по місцевим "правилам"

Якось, чекаючи автобуса на фабричній зупинці, почула відголоски розмови двох літніх жінок:

«А ви чули, що фабрику оштрафували за забруднення повітря? — обтираючи хустинкою зіпріле чоло, мовила огрядна пані. — Я в районці читала».

«Ні, не чула, — відповіла її менш обізнана колежанка. — Цікаво, чим же вони нас труять. Мабуть, хімією якоюсь?»

«А хто їх там знає, їм аби гроші до кишень напхати, а далі — хоч трава не рости. Он вечорами біля парку такий сморід стоїть, що й на вулицю не виходь».

«Атож. Але то, мабуть, інші. Фабричні ж цехи до водосховища ближче, мало би там смердіти, а не на місто йти…»

Завершення розмови я не почула, бо саме автобус під’їхав, однак згодом вирішила переглянути недавні публікації, аби з’ясувати, про який саме штраф говорили жіночки.

Як виявилося, на початку липня низка електронних і друкованих ЗМІ розповсюдили статті, а точніше — інтерпретації прес-релізу Державної екологічної інспекції в Житомирській області, про те, що ПАТ “МАЛИНСЬКА ПАПЕРОВА ФАБРИКА-ВАЙДМАНН” заплатить штраф за шкоду довкіллю.

Кричущі заголовки (на кшталт «Малинська паперова фабрика профінансує природоохоронні заходи... Примусово», «Малинська паперова фабрика заплатить за шкоду довкіллю», «Малинська паперова фабрика забруднила довкілля на понад 124 тисячі гривень» тощо), підкріплені не менш кричущим ілюстративним матеріалом (людиною у захисному костюмі, що йде червоною марсіанською землею, або закіптюженими трубами, що парують чорним димом, або…одним словом тим, на що у медійників вистачило фантазії), ще до знайомства з текстом основного повідомлення мали розбудити в читачеві порив праведного гніву.

Аякже, про довкілля ж ідеться!

Однак текстівка (попри різні заголовки вона, фактично, була у всіх ЗМІ одна) відверто розчарувала однобоким способом подачі інформації, розрахованим на не надто прискіпливих читачів. Схожа реакція була і серед паперовиків, з якими доводилося спілкуватися. Певно, матеріал підготували, не надто переймаючись його об’єктивністю.

Тож, аби розібратися в цій історії, «Паперовик» звернувся до тих, хто, в силу своїх професійних обов’язків, брав у ній безпосередню участь.

Про хронологію подій розповіла директор Департаменту якості Валентина Прокопенко, а юристи товариства прокоментували ситуацію, спираючись на чинне законодавство у господарській сфері.

— Валентино Василівно, наскільки я зрозуміла, фабрика завинила тим, що вчасно не одержала черговий дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. А чому так сталося, невже підприємство заздалегідь не потурбувалося про отримання цього документа?

В. П.: У червні 2012 року наше товариство уклало договір із житомирською проектною організацією про підготовку документації та отримання чергового дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Зробило це завчасно — за півроку до закінчення діючого, бо, у зв’язку зі змінами у законодавстві, одержувати цей документ мало безпосередньо в Міністерстві екології та природних ресурсів, а не в Департаменті екології та природних ресурсів ОДА, як було раніше. Незважаючи на вчасні розрахунки з підрядником на кожному етапі робіт, товариство цього документа так і не отримало, і, зрештою, коли всі терміни збігли, змушене було перебрати на себе всі клопоти з оформлення важливого для своєї діяльності дозволу.

Протягом дев’яти місяців фабрика провадила листування з Мінприроди, яке штучно затягувало прозору і безоплатну процедуру отримання дозволу, щомісяця надсилаючи до товариства листи-зауваження. Якщо перше зауваження мало під собою підґрунтя, то наступні його поступово втрачали, а останні й узагалі йшли урозріз із законодавством.
Коментар юристів

Як правило, лише через 30 днів після отримання документів від товариства міністерство надсилало свої листи-відмови із новими зауваженнями, яких не було в їхніх попередніх листах, чим порушувало вимоги ч.6 п.5 с. 41 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», де передбачено, що при повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру ­з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови).

В. П.: У цей період на підприємстві двічі побували співробітники Державної екологічної інспекції у Житомирській області, під час першого візиту вони склали акт перевірки, в якому зазначили відсутність дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря і зобов’язали товариство одержати його в досить короткий строк. На наші прохання про відтермінування припису вони не зважали, а згодом справа узагалі дійшла до суду.

Коментар юристів

Вагомим аргументом для обласних екологів не став навіть лист Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №1127/11/10-09 від 30.01.2009 щодо надання роз’яснень у галузі охорони атмосферного повітря, в якому зазначено, що коли з дій суб’єкта вбачається, що він вживає всіх залежних від нього заходів задля якнайшвидшого отримання дозволу, то спонукати його до дій, які він і без того вчиняє, є невиправданим і не відповідає принципам обґрунтованості та пропорційності і підстав для застосування санкцій не повинно бути.

В. П.: Доки тривало листування, фабрика продовжувала свою діяльність, а відтак і викиди (головним чином, від спалю­вання природного газу) були, чого ми й не заперечуємо. Проте розміри цих викидів не зросли, а їхні якісні показники — покращилися. Крім того, товариство продовжувало сплачувати екологічний податок. То про яку шкоду та збитки узагалі йдеться?

Коментар юристів

Навесні 2014 року Житомирська міжрайонна прокуратура з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері та Державна екологічна інспекція у Житомирській області подали позов до суду про стягнення з товариства 124 653,30 грн збитків, які заподіяні державі в результаті наднормових викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Позивачі посилалися на Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №639 від 10.12.2008 р.).

Саме в цьому документі (який, до речі, є підзаконним нормативним актом, а не законом) викиди, що здійснювалися без відповідного дозволу, вважаються наднормовими і, за логікою цього підзаконного акта, можуть спричиняти збитки.

Проте в документі, який має силу закону, — Господарському кодексі України — під збитками розуміються зовсім інші речі. Однак суд, на жаль, вирішив інакше.

— Валентино Василівно, а чи можна було б якось уникнути усього цього: бюрократичної тяганини, судів, штрафів, — і знайти який-небудь обхідний шлях, щоб пришвидшити отримання дозволу ?

В. П.: Нам дали зрозуміти, що можна. Однак це б суперечило політиці товариства, адже за будь-яких обставин, у будь-яких аспектах своєї діяльності ми діємо винятково у правовому полі. Ми без будь-яких нагадувань ззовні багато років поспіль працюємо над зменшенням витрат енергоносіїв, підтримуємо екологічні організації, роздільно збираємо й утилізуємо відходи виробництва.

Наше товариство одне з небагатьох в області запровадило систему екологічного менеджменту відповідно до міжнародного стандарту ISO14001 і регулярно й успішно проходить ресертифікаційні аудити, які проводить авторитетна міжнародна компанія «Бюро Верітас Сертифікейшн», що відома своєю неупередженістю та принциповістю.

Ми не шкодуємо про те, що обрали саме такий шлях і попри все пройшли його до кінця, адже вибір цей був свідомим. Як і більшість українців, хочемо жити в цивілізованій європейській державі, тож і діяти маємо відповідно. Шкода тільки, що не всі у нашому суспільстві поділяють це прагнення, напевно, в їхніх мізках просто немає тієї полиці, яка здатна була б це вмістити.

Досить розважливо на публікації місцевої преси відреагував і голова правління товариства Андрій Панченкo:

А.П.: Описані в прес-релізі факти не суперечать дійсності, проте нас дещо засмутив спосіб подачі цієї інформації працівниками декотрих ЗМІ, які, за браком чи то бажання, чи то професіоналізму, що, власне, одне і те ж, не захотіли розібратися у цій ситуації. Вони не збрехали, проте, подібно до колег із відомої сусідньої держави, подали правду під таким кутом, що вона стала рівноцінною брехні. Чим ці автори керувалися?

Можливо, просто зловтішалися з чужих проблем і не захотіли «копнути» трохи глибше, аби дізнатися, що при наявності всіх необхідних документів нас дев’ять місяців мордувало Мінприроди, не бажаючи видавати необхідний дозвіл, і що при цьому чиновники прозоро натякали на можливе сприяння при наданні нами всім відомих «аргументів», від чого ми свідомо і категорично відмовилися. Тому й отримали дозвіл лише за кілька місяців, після вимушеного залучення до вирішення нашої проблеми Європейської Бізнес Асоціації та інших недержавних інституцій.

І навіть після цього деякі незрозумілі організації писали «анонімки» в прокуратури стосовно наших нібито порушень в сфері екології.

Зрештою, гадаю, компанія WEIDMANN за час своєї діяльності в Малині і Житомирській області нічим себе не скомпрометувала, щоб викликати таке до себе ставлення. Ми поводимося коректно по відношенню до суспільства, громади, держави. Поповнюємо місцевий і державний бюджети, надаємо робочі місця малинчанам, займаємося благодійністю, за що вже отримали чимало нагород і подяк від органів державної влади різних рівнів.

Попри всі наші штрафи, ми були і будемо компанією, яка будує цивілізоване майбутнє України, а всі ті, хто про нас пише у такому ключі, певно, хотіли б, аби все було як у старі добрі радянські часи, що в нинішніх умовах рівноцінно роботі проти набуття нашою державою справжньої незалежності.

Після Революції Гідності і підписання Договору про Асоціацію з ЄС наша компанія, яка є дійсно європейською в найкращому сенсі цього слова, сподівається, що новий склад міністерства, новий курс держави на європейську інтеграцію будуть давати все менше шансів на повторення таких історій.

Хабарів ми ніколи не платили і платити не будемо, чим би це нам не відгукувалося: чи судовими справами, чи штрафами. Не за те стояв Майдан і гинули люди, щоб все лишалося по-старому.

Маємо сподівання, що і малинська громада, і її друковані та недруковані ЗМІ підтримують цей напрямок руху нашої компанії і нашої держави.

Ми все читаємо, по рядках та між ними, все бачимо і розуміємо, але настав час всім визначитись, якого майбутнього ми бажаємо нашій країні — вільного і чесного або рабського і брехливого.

За матеріалами газети "Паперовик".