Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

У Пісківці через ревнощі п’яна жінка ледь не вбила свого коханого

25.05.2019
Малин

До Дня філолога: «Приказки та прислів'я жителів села Мелені»


Вітаємо знавців мов, які відзначають сьогодні своє професійне свято — День філолога!

Філологи – це лінгвісти, літературознавці, вчителі та викладачі літератури і мови, бібліотекарі, перекладачі та просто ті, хто має хоч якийсь стосунок до цієї науки. 

З нагоди свята хочемо познайомити вас з роботою Олександра Васяновича «Приказки та прислів'я жителів села Мелені»

Кожен народ, протягом віків живучи на своїй землі, у тяжкій праці і у хвилини відпочинку, у найрізноманітніших життєвих ситуаціях безперестанку плекає свою мову, збагачуючи її влучними прислів’ями, приказками, приповідками, афоризмами, стійкими словосполученнями, що вживаються завше у звичному, усталеному оформленні.

Такими мовними багатствами володіють і жителі села Мелені Коростенського району, які живуть на поліській землі з давніх-давен.

Всі прислів’я та приказки автор поділив поділяємо на групи залежно від їх семантичного наповнення.

Дуже численними є філософські мотиви, в яких виражено народні роздуми над життєвими явищами, долею людини та її місцем у суспільстві, швидкоплинністю часу:

Краси у венку не носить, абі з торбою не ходить.
Та сторона міла, де мати родила.
Кінеш кія – зловіш кія; кінеш хлєба – зловіш хлєба.
Нема горш некому, як коту і попу.
Яке сьвато не є, але больше за нас.
Обецанка – цацанка, а дурню радость.
Давно це було: ще за цара Горошкі, як було людей толькі
трошкі.
Так добре, шо й у материному жівотє так добре не було.
Як сиротє женицца, до й ноч мала.
Як коротко, до ще і рвецца.
Я з своїм соколом сяду за столом, а ти з своєю Наталкою
сядеш под лавкою.
Хлєб такі завтовщ, шо аж сьвєтицца.
Знаю без попа, шо в недєлю сьвато.
Багато говоріть, да голова болить.
Нема такого дому, шоб не було грому.

Значна частина прислів’їв, сконцентрувавши в собі життєвий досвід багатьох поколінь, має повчально- наставницький характер:

Не спеші поперед батька в пекло.
Посьпешіш, людей насьмешіш.
Єж суп з грібамі, держі язика за зубамі.
Добре дитя боїцца ківа, а пагане не боіцца й кія.
Хто рано встає, тому Бог дає.
Баба з воза – на колеса легше.
Ворон ворону око не віклює.
З чужого воза посеред дорогі злазь.
Бій дитя, покуль поперек лавкі лежіть.
Немєлому рукі не болять.
Гурт і в Бога краде.
Гуртом і батька легше біть.
Дай, Боже, все мнєть да не все робіть.
Доганяючі, не нацолуєшся.
Немає горш, як ждать і доганять

Окремо слід виділити прислів’я, які характеризують різні сторони людської вдачі, обстоюючи відповідні моральні принципи:

Напомени козє смерть, то буде мекать і мекать.
Де сядеш, там і злєзеш.
Кобіла прі дєлі, а лоша без дєла.
Намолов сєм мешков вовни, не єден не повни.
Які втьок, такі догнав.
Як удасца бєс, то вібі всей лєс…
Дарма, шо дурна, абі чорноброва.
Високі до неба – дурни як не треба.
Високі, як тичка, я дурни, як теличка.
Дай дурню мняло, то вон його зламає, а макотра цела
останецца.


Деяка частина прислів’їв пов’язана з вірою у Бога, хліборобським календарем, природніми явищами:

Береженого Бог береже.
Бог не дитина, шоб послухать дурного Мартина.
Од порога, дей до Бога.
Пріде марец – здохне под плотом старец.
Пріде Ілля – наробіть гнилля.
Як пріде Ілля, пойде листє з голля.
До Міколи не сєй гречкі і не стріжі овечкі.
Прішов Спас, бері кожуха про запас.
Зима на поминальному тижні опомінаєцца, а на масляному
маслом помаже і хвоста покаже.

Цікаві рифмовані прислів’я, приказки, приповідки, які часто мають гумористичне забарвлення:

Обоє – рабоє.
Пріде коза до воза.
Зять любіть узять, а теща язиком плеще.
Говоріли, балакали – сєли і залакали.
На, тоб’є, небоже, шо мене негоже.
Просили на дорозі, шоб не були на порозі.
Чув звон, да не знає, де вон.
Єли ягли – голодниє спать лягли.
Хлєб – не зять, які є, такі з’єдять.
Як осиковіє дрова і козини кожух, то віде пара і дух.

Меленівська говірка багата не лише прислів’ями, приказками, приповідками, а й різними за структурою та семантикою усталеними словосполученнями, які закріплювалися у мові переважно завдяки своїй образності. Серед зафіксованих фразеологізмів найвиразнішими є дієслівні звороти, організовані за моделлю підрядних словосполучень. Стрижнем таких фразеологізмів є дієслово. Залежними словами переважно виступають іменники, але можуть бути й інші частини мови.

Козли дерти (блювати).
Брать на ґабі (взяти дитину на спину).
Вівернуть кожуха (різко змінити ставлення до когось).
Дорогу перейти (нашкодити).
Єхать возом (заходити у хату, широко відчинивши двері).
Мозолить очи (набридати).
Телепать язиком (багато говорити).
Пороть гарачку (поспішати).
Скалить зубі (сміятися).
Тягнуть жіли (виснажувати, вимагати надмірно).
Крічать нємо (репетувати).
Плести хармани (говорити неправду).
Пустку робіть (шкоду робити).
Ходаром ходить (трясеться, ворушиться).
Гладить за шерстю (не суперечити комусь).
Подбіть под ногі (зневажити, знеславити, принизити).

Поряд з фразеологізмами у формі словосполучень, у меленівській говірці знаходимо сталі вирази, організовані за типом простих односкладних і двоскладних та простих речень:

Хтось пов’єсився (дуже великий вітер, погана погода).
В ухо не понесеш (у темряві не пронесеш ложку мимо рота).
Мало серце не віскочіло (перелякався).
З голові не йде (щось хвилює, немає спокою).
Хоч возом розвертайся (велике приміщення).

Як бачимо, меленівці зуміли зберегти та примножити свої мовні скарби, серед яких можна виділити спільноукраїнські та специфічно поліські фразеологізми.

  * * *  

 

Підпишіться на нашу сторінку в Facebook

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація