Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Хто й коли наведе лад на старому кладовищі в Малині?

24.02.2020
Малин

Людмила Морар: «У віршах і сумую, і сміюся…»


Минулої п'ятниці в читальному залі Малинської Центральної районної бібліотеки імені Василя Скуратівського відбулась презентація трьох книжок відомої в Малині та далеко за йог межами поетеси Людмили Морар – «Місяць в зиму перейшов…», «У крамниці – небилиці» та «Я слухаю зорі», що побачили світ в одному з приватних видавництв Житомира.

Ведучою вечора літератури була завідувачка методкабінету книгозбірні Тамара Ковальчук.

У своїй промові вона, зокрема, повідомила присутнім бібліотекарям району, дітям, прихильникам творчості поетеси про те, що пані Людмила народилась 10 листопада 1955 року в родині службовців Петра та Ольги П'янових у Нянівці Малинського району.

Своє життя поетеса називає «мандрівним», бо їй випала нагода жити в найкрасивіших місцях України: Поліссі та Карпатах. Свої дитячі роки провела серед мальовничої природи у Нянівці, де проживала у бабусі Марії Рябчун. Саме від неї навчилась багато українських народних пісень, старовинних поліських звичаїв і обрядів, поезій. Позитивних емоцій і вражень набралась дівчинка і під час проживання з батьками в Карпатах, що напоїли її душу красою та фантазіями.

Навчалась у Малинській середній школі № 1 імені Ніни Сосніної. Захоплювалась бальними танцями, спортивною гімнастикою. Любила також і співати у хорі, як і бабуся, брала активну участь у різноманітних конкурсах, фестивалях і змаганнях.

1976 році закінчила Івано-Франківський технікум фізкультури. Працювала за фахом у школах, дитсадку – вчителем і вихователем, а на підприємствах – спортінструктором.

Виховала й виростила доньку Катерину й сина Тараса. Має п'ятеро онуків. Тому й не дивно, що свої перші поезії присвятила онуці Юлії.

Людмила Петрівна – член літературно-мистецької студії імені Івана Огієнка з 2002 року, а з 2005 року – член літоб'єднання «Радосинь», що діє на базі Національної спілки письменників України. Вона – неодноразовий лауреат Всеукраїнського літературно-мистецького свята «Просто на Покрову» (Коростень).

А у 2007 році була нагородженою премією імені В. Кобилянського за збірку «Весела сімейка», а у 2019 – за збірку «Колисанки-забавлянки» — премією імені Всеволода Нестайка. Її твори друкувались у дитячих журналах: «Мамине сонечко», «Маленька фея», «Аллочка-дошколярочка», багатьох альманахах, періодиці району та області.

Сама Людмила Морар, виступаючи, щиро дякувала всім, хто траплявся на її життєвому шляху. Їй поталанило зустріти талановиту художницю Каріну Чепелу з Кривого Рогу, котра їй допомагає оформлювати її книги, а також їй у цьому сприяє малинчанка Інна Андрійцева. А ще вона сказала: «Я плекаю перлинку слова для дитячих сердець».

…Коли співає ніч в безсонні,
І душу нівечить тягар.
Я б серце узяла в долоні
Й віднесла людям на вівтар…»

Привітати поетесу прийшли її колеги: журналістка Ірина Кримська-Лузанчук, Наталія Єфименко, Надія Нікітіна, Ольга Гура, котра виконала пісню «Я двері від яких нема ключів». А майстер народної творчості Ірина Тюріна з Овруча розповіла, що з пані Людмилою її поєднує дружба із літклубом «Зорепад», що діє в Овручі. А Олена Верстак виконала пісню на слова Л.Морар «Впіймаю мить».

Шквал оплесків на свою адресу отримали й онуки Людмили Петрівни, котрі продекламували її вірші та донька.

Я ще живу
І ще не хочу вмерти.
Бо саджанці весною посаджу.
І хай біжать роки уперті,
Що скроням залишають сивину.
Я ще живу
На зламі часу,
В сторіччя нове увійду.
Хай кажуть: «Вже немає часу».
Ні, є, бо я тебе, мов світ люблю.

Чудову інсценізацію на твори поетеси «Колисанки-забавлянки» робили й юні гуртківці театрального гуртка «Барвінок», що діє на базі міського ЦДЮТ (керівник Людмила Костельняк).

Усі присутні зійшлися на думці, що прекрасно, коли сьогодні в період суцільної бездуховності ще є люди не байдужі до художнього слова, котрі виховують молодь у дусі патріотизму, любові до рідного слова, України, батьків, матінки-природи.

Метеликом барвистим
Майну ген на зорю,
На дерево гіллясте,
Що виросло в раю.
А з квіток мед прозорий
Зіп'ю в чуднім гаю,
Думки ж нектаром поять
Фантазію мою.
Я там, як у дитинстві,
Казковий сон присплю.

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.

 * * *  

Підпишіться на нашу сторінку в Facebook

 

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація