Малинчанки Людмила Морар і Антоніна Глущенко взяли літературні перемоги у Бердичеві

Сірість зими була знову розчинена соковитими барвами нових вражень для літераторів Малина.

Якщо у січні ми святкували ювілей нашого метра Василя Сташука, то у лютому – дві перемоги малинчанок на 1-му Всеукраїнському літературно-мистецькому конкурсі імені Всеволода Нестайка у Бердичеві.

Мені пощастило супроводжувати учасниць конкурсу в якості керівника літоб’єднання і, водночас, репортера. А наша мандрівка до близького ніби, але далекого на маршрутах логістики Бердичева, стала можливою за сприяння міської ради і особисто міського голови Олексія Шостака.

Підтримка творчих людей ось таким чином – дуже суттєва. Їздити на конкурсні й творчі зустрічі постійно за свій кошт, щоб залишатися у творчому тонусі і рухатися синхронно з колегами інших регіонів, неможливо. Але давайте говоритиму про можливості!

А творчі можливості і потенціал малинських літераторів (на відміну від фінансових) – колосальні. Не буває такого конкурсу чи фестивалю, де побували б учасники з Малина й повернулися б додому без дипломів чи призів. Так само і цього разу.

Оскільки конкурс на вшанування і популяризацію дитячого письменника Всеволода Нестайка проводився у Бердичеві вперше, лише двоє малинчанок зголосилися-ризикнули надіслати на нього свої конкурсні роботи. Це – Людмила Морар і Антоніна Глущенко. Кілька слів про кожну учасницю.

Людмила Морар – відома вже дитяча письменниця. У цьому жанрі рухається давно і впевнено. Хоча все колись в її літературі для дітей почалося як забавлянка для малечі в її родині. Веселі й барвисті куплети сипалися й сипалися з материнського й бабусиного натхнення. Тому сьогодні Людмилі є що і книгою видати, і на конкурсі показати.

Прикро лишень, що виданням своїх книжок і популяризацією власної творчості Людмила Морар займається власноруч. Але в цьому є і свої вигоди. Так утворився чудовий тандем дитячої поетки і художниці, яка ілюструє її збірки. Однак нижки наша землячка видає за власний кошт, викроюючи зі своєї невеликої пенсії, допоки не назбирає на чергову збірку. Це і «Ура!», і «Ох!». Такі вони, будні у відрізках між успіхами на конкурсах.

Антоніна Глущенко. Вийшла на конкурсну орбіту вперше і відразу стала помітною. Чому? Бо має в характері ту ж наполегливість і послідовність, що і Людмила Морар. Це категорія людей, які не чекають, що їм у простягнуту руку хтось покладе щось готове як милостиню. Ці наші творчі колежанки трудяться самі і руки у них постійно зайняті клопотами добування хліба насущного. Тим дивовижніше, що у цих клопотах вони віднаходять сили і натхнення творити літературу.

Наша молода авторка пише давно. Проте вона довго приховувала своє обдарування. Кажу вам це напевно, бо свого часу викладала у Антоніни мову й літературу. Креативом і дотепністю аматорка вибухнула нещодавно. Спочатку гарний досвід написання опусів і накопичення сюжетів отримала у період роботи журналістом.

А потім від перенасичення враженнями почала звільнятися у дуже привабливий спосіб. Оповіданнячка, есеї, дописи, фейлетони посипалися у стрічки соціальних мереж. І зачепили око читача. Гарні відгуки, коментарі і зауваження дозволили відшліфувати і винести на більш строгий суд твори нововтіленого Остапа Вишні в гарненькій жіночій подобі (Антоніна ще й народилася в один день з Остапом Вишнею!).

Оповідання аматорки можна тепер бачити і в газеті, і в мережі. З’явилося своє коло читачів, яким подобається стиль і настрій Антоніни. Скажу відверто, що мені теж дуже імпонує її іронія, лаконічність, дотепність і доброзичливий настрій маленьких і привабливих, як вона сама, текстів.

Творча нива для Антоніни майже вільна. Мало хто в Україні бавиться в даному жанрі. Бо то тільки здається, що коротке гумористичне чи сатиричне оповіданнячко пишеться швидко і весело. Нехай вас не збиває з пантелику розмір текстів.

Щасливо випадково Антоніна побачила у Фейсбуці інформацію про те, що Людмила Морар направляє на новонароджений конкурс одну із своїх книжок віршів для дітей. Приклад старшої літераторки надихнув молодшу, і та знайшла свою нішу і надіслала до Бердичева добірку з оповідань. Тим паче, що умови конкурсу дозволяли авторам продемонструвати своє різножанрове обдарування.

Тепер кілька слів про конкурс. Восени, на традиційному вже літературно-мистецькому фестивалі у Коростені «Просто на Покрову» один із учасників його (і теж – переможець), письменник із Бердичева Валерій Хмелівський оголосив про намір створити ще один конкурс на теренах Житомирщини із загальноукраїнськими масштабами. Ще одна конкурсна локація ніколи не завадить літераторам і аматорам літератури.

А тут ще й благородна мета: увінчати заслуженою славою одного із унікальних письменників України, чия слава звучить у світі – Всеволода Нестайка. Не так багато у нас авторів, чиї тиражі подолали планку у сто тисяч. І кого перекладали на інші мови. І за чиїми творами знімали фільми. А серед дитячих письменників їх скільки? Отож.

Звичайно, започатковуючи новий конкурс, засновники теж пережили хвилю сумнівів і тривог. Бо робити щось уперше – завжди тривожно. Бо робити щось уже подібне до існуючого – дуже відповідально: не зганьбитися, не повторитися, а нашпигувати подію своїми родзинками і налаштувати на свою традицію. Щоб люди захотіли взяти участь у конкурсі вдруге і втретє…

Конкурс пройшов гарно: динамічно, організовано. (Про подію я взяла інтерв’ю у пана Валерія Хмелівського, і воно вийде днями у ЗМІ). А головне, що обидві учасниці стали переможницями.

Людмила Морар у номінації книжок для дітей має диплом першого ступеня, а Антоніна Глущенко у номінації короткої прози – диплом третього ступеня. Кажучи простіше, літераторки посіли перше та третє переможні місця відповідно.

Вітаю! Нехай перемога стане заохоченням і стимулом для решти наших учасників літоб’єднання, аби наступного року вони славу літературного Малина увінчали ще й своїми перемогами у Бердичеві (й не лише). Так і буде.

І ще раз про підтримку влади і сильних світу цього. Буваючи на різноманітних літературно-мистецьких заходах і конкурсах, спостерігаю, як по-різному у різних містах допомагають літераторам. Якось так повелося, що виробилася звичка підтримувати переважно спортсменів і музикантів, надавати їм транспорт чи матеріальну допомогу, яка забезпечує їх участь у змаганнях регіонального, всеукраїнського чи міжнародного масштабу.

Знаю, що і у них ведеться непросто, бо не раз чула (і писала про це), як тренери чи педагоги просять для своїх юних вихованців чи навіть для дорослих обдарувань допомогу, аби той чи інший талановитий малинчанин міг представити місто деінде.

Можливо, настане час, коли для них гроші не проситимуть, а передбачатимуть наперед, розуміючи, що талановиті люди і є основною складовою репутації Малина. А літераторів, які здатні гідно представити себе і місто (і район!) будь-де, у нас доволі. Досі вони забезпечували своє просування самі. Але так буде не завжди?

З повагою Ірина Кримська.

* * *     

Підпишіться на нашу сторінку в Facebook