Мрія і краса як професія

Наталія Задорожна, вродлива й талановита молода особа, невипадково сьогодні стала однією із учасниць нашої спроби змалювати узагальнений жіночий портрет: самодостатньої сучасниці, в якій гармонійно поєднуються зовнішня привабливість і внутрішня суть. Що стало причиною для зустрічі з нею і бажання познайомити дівчину з читачами? Стане зрозуміло з нашої розмови…

— Наталю! Була приємно здивована, випадково дізнавшись, що ви авторка і виконавиця задуму минулорічного оздоблення клумб на центральній площі нашого міста. Логічне запитання: коли і як прийшла така ідея, кому належить ініціатива?

— Трапилося це спонтанно. Не те щоб я раніше не помічала убогості нашого ландшафтного оздоблення центру міста. І не те щоб я вважала, що можу зробити це краще від інших — ні, я не на стільки самовпевнена. Мені просто хотілося зробити хороше для свого міста, яке люблю надзвичайно і дуже переймаюсь, коли чую, як його називають селом гості міста або й самі малинчани.

— Яким був першим крок?

— Коли було прийнято рішення запропонувати свої послуги місту, я виклала пропозиції у вигляді простих ескізів і показала їх міському голові Сергію Стельмаху. Він зацікавився, підтримав мої ідеї і, в свою чергу, запропонував мені самій їх і втілювати. Так ідея стала нелегкою щоденною роботою, коли треба не лише гарно мріяти, а ще й докласти зусиль, щоб мрія стала дійсністю. Хто займається ландшафтним дизайном, той розуміє, як непросто красу з ескіза перенести на грунт і змусити жити за будь-яких умов, як правило, несприятливих. Земелька бідненька, клумби напівпорожні, собаки з них не вилазять…

— Однак ви не зупинилися…

— Бо це ж справа душі. Так, непросто намальоване зробити живим і живучим. За наших умов ставлення до естетики міського ландшафту, треба хотіти і не боятися закотити рукави, вимастити руки і працювати не один день, поки стануть поміченими хоча б перші плоди зусиль. І дуже прикро бачити, як квола рослинка довго і важко приживається, а потім ще й хтось зірве перший її цвіт, щоб хвильку потримати у руці і байдуже викинути.

— Це конкретний приклад? Чи ви так узагальнюєте оцінку низької культури малинчан?

— І перше, й друге. Не перестаю дивуватися таким речам. Бувала в різних містах, де квіти на клумбах прикрашають не лише центр. Здебільшого культура оздоблення вже розвивається. Мені ж дуже прикро, що Малин дещо відстає. А чим ми гірші? І хтось же має цим зайнятися? То чому ж не я? Переконана, що знайдуться у Малині мої однодумці.

— Тобто, цього року знову клумба своїми барвами приваблюватиме наші погляди?

— Сподіваюся. Порозуміння з міською радою є. Довірили вперше зробити добру справу, треба продовжувати. Є задум, який хочеться втілити й у цей сезон, — зробити каскадну клумбу уздовж спуску, який веде до міського базару з боку центру.

— Як давно ви займаєтеся квітами?

— Здивую, можливо, але квітами професійно не займалася. Просто всі мої заняття і хобі так чи інакше пов’язані з прикрашанням речей, житла, одягу, тіла.

— Що ви найкраще робите, на вашу думку?

— Суджу по тому, як відгукуються подруги або замовники, серед яких є як діти, так і дорослі впливові люди. Отож, вдається порадувати багатьох. А мені це додає творчої наснаги. Я ж займаюся улюбленими мистецтвами, найперше, для самореалізації, а вже потім — заради винагороди. Адже розмальовувати, декорувати вдома вікно чи подарунок для близької людини — це вияв моєї сутності, а не розрахунок на матеріальну винагороду винагороду.

— Ви вже визначилися, чим конкретно із усіх мистецтв займатиметеся як чимось постійним, перспективним?

— І так, і ні. Деякий час тому мені стрілася дуже цікава жінка, котра суттєво підказала мені принцип вибору. Я побувала в Казантипі, де ця моя нова знайома, проаналізувавши мої творчі пристрасті та вміння, сказала дивну, на перший погляд, річ: «А ти займись тим, чим ніхто не займається. Об’єднай усі свої вміння в таку професію, якої ще немає взагалі, до якої поки ніхто не додумався».

— Результат маєте, порадою скористалися?

— Пораду не забуваю, але перебуваю у пошуку. Мама і тато мене підтримують у моїх задумах. Можливо, згодом відкрию студію, де навчатиму майстерності дітей. А коли матиму нові результати й досягнення, то, впевнена, й слова про винахід професії, якої ще нема, знайдуть грунт для втілення.

Ірина КРИМСЬКА, газета "Замок Володарів"