Ольга Гура: «Я віддаю перевагу музиці, яка гармоніює з природою»

Багата українська земля талантами, неординарними особистостями. На щастя, вони концентруються не тільки в столиці й великих містах. Невеличке поліське містечко Малин, що на Житомирщині, – яскравий тому доказ. А одна з тих особистостей – Ольга Гура.

Вона – поетеса, авторка збірок віршів «Час збирати каміння» та «В ріці любов», дитячої книжки «Колискова Мавки». Вона – співачка й композитор, пише своєрідну еко-музику, яку вже втілила в альбомах «Жінка епохи Відродження» та «Українські колисанки “Ходить сон…”». Також пані Ольга – відома громадська активістка, організатор низки екологічних заходів і просто приємна людина.

– Ольго, ви почали писати поезію та музику не на шкільній лаві й навіть не відразу після закінчення школи. Що спонукало вас зайнятися творчістю?

– Справді, писати я почала після тридцяти. Як так трапилося? Напевно,моя любов до Поліського краю і його природи просто мусила вилитися в щось прекрасне. Я сама приїжджа, але настільки захопилася красою місцевої природи, що, мабуть, вона і вивела мене на творчу стежину. Одне засмучує – на ній чорна мітка від Чорнобильської катастрофи.

Звичайно, я й до цього пробувала щось писати, але це було швидше римування, ніж серйозна поезія. А от коли душа прокинулася, вже не потрібно було підбирати рими: рядочки самі лягають на папір. У них – мої світосприйняття, відчуття і почуття.

– Можна сказати, що ви пантеїст?

– Так, щось у цьому є.

– Перший ваш музичний альбом називається «Жінка епохи Відродження». Чому ви дали йому таку назву?

– Найпершою піснею, яку я записала, була саме «Жінка епохи Відродження». Вона і дала назву альбому. Я захоплююся історією та культурою, і з усіх історичних епох мені найбільше імпонує саме Відродження. З одного боку, це були часи кривавих війн, розгулу інквізиції, переслідування інакодумців. З іншого – саме тоді відбувся небачений досі розквіт мистецтва, свободи, філософської думки, піднесення людини до рівня творця. Саме в цю епоху жінку починають підносити й боготворити. Згадайте полотна Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Ботічеллі, на яких жінка зображена у всій своїй тілесній і духовній красі.

– До якого музичного напрямку належить ваш альбом?

– Цю платівку не можна зарахувати до певного напрямку. Вона різножанрова. До неї ввійшли композиції, присвячені природі, і частково – дитячі пісні. Взагалі свій напрямок я називаю еко-музикою. Це музика, що гармоніює з природою.

– Ви неодноразово організовували концерти музикотерапії. Музика справді лікує?

– Музика або підносить нас, або ж пригнічує. Тому її можна й потрібно розглядати як засіб психотерапії. На Заході це вже давно зрозуміли, а в Україні лише підходять до цього.

Ми звикли хаотично слухати музику. Але вже доведено, що різні музичні жанри – класика, рок, народна музика, навіть звуки природи – по-різному впливають на людину.

– Другий ваш альбом – це збірник колискових пісень. Чому саме колискові?

– До колискових у мене виник інтерес ще під час навчання в музичній школі. Пізніше я дізналася, що у Франції існує школа, де вагітні жінки розучують саме українські колисанки, бо вони дуже позитивно впливають як на матір, так і на дитину.

Якось під час виступу в Українському домі в Києві я виконувала пісню «Прилетіли лебеді», частиною якої була колисанка. Опісля до мене підійшов один з організаторів Міжнародного еко-культурного фестивалю «Трипільське коло» і запропонував провести майстер-клас зі співу колискових пісень. Зрештою ці майстер-класи на фестивалі я проводила чотири роки поспіль. Для цього підбирала відповідний матеріал, шукала народні колискові, писала свої. І так у мене зібрався матеріал на цілий альбом.

А як своєрідне доповнення до платівки я видала дитячу казку у віршах «Колискова Мавки». У ній закладена ідея гармонійного життя з природою.

– Ви створюєте музику і пишете книги для дітей. Схоже, для вас дуже важливо, що слухає і читає підростаюче покоління.

– Звичайно. Якщо ми хочемо виховати людину зі сформованою культурою споживання, яка б тягнулася до мистецтва, потрібно, як би банально це не звучало, ще з раннього дитинства прививати дитині хороший смак.

– Цікаво дізнатися про ваші музичні смаки. Що ви найбільше полюбляєте слухати?

– Найбільше мені подобається класична музика: Бах, Моцарт, Вівальді. Дуже люблю просто слухати природу, це ніби зцілює від негараздів і проблем.Сучасну музику майже не слухаю, за винятком етнічної – як української, так і зарубіжної.

– У вашій творчості значне місце посідають кельтські мотиви. Чому ви вирішили звернутися до цієї тематики?

– Років десять тому я вперше почула гру і спів Лоріни МакКенніт – американки ірландського походження. Вона пише музику у своєрідному кельтсько-ірландському стилі. Її виступ сколихнув мене зсередини, і я зрозуміла, що це моє.

Спочатку я клала свої вірші на мелодії Лоріни. Пізніше сама почала писати схожу музику і цікавитися історією, культурою і звичаями кельтів. Я з’ясувала, що кельти жили і на Поліссі. На річці Прип’ять були знайдені давні кельтські поховання. Переселившись до Малина, я просто відчула душею, що тут колись була інша культура, яка дуже відрізнялася від нашої. Від неї майже нічого не залишилося, хіба що своєрідна енергетика, що просто змушує творити.

– Кажуть, ви колекціонуєте кельтські інструменти й граєте на них.

– Так, я граю на кельтській арфі, лірі і на тін-вістлі (ірландській сопілці). Зараз в Інтернеті є багато курсів, майстер-класів,за допомогою яких можна навчитися грати на цих інструментах. До речі, виявилося, що я граю на них не в сучасній манері, а приблизно так, як грали давні кельти.

– У Малині ви відомі не лише як співачка і поетеса, а й як активна «екологічна» громадська активістка. Розкажіть про ваші еко-проекти.

– У певний момент я зрозуміла, що потрібно не лише говорити про любов до природи, а й робити щось корисне для неї. Коли ти допомагаєш природі, здається, що й самому легше жити. Ще понад десять років тому я почала прибирати місця відпочинку на природі. Однією з них була лісопосадка у нашому житловому мікрорайоні, а нині – лісопарк, благоустроєм якого я займаюся. Я жахнулася, побачивши, скільки там сміття, тому щодня потроху прибирала територію. Це близько дев’яти гектарів. На прибирання у мене пішло більше чотирьох місяців. Згодом я виборола грант на облаштування екологічного лісопарку «Вересковий».

Була в мене й несподівана перемога на конкурсі екологічних ідей від компанії Nescafe. Я виборола поїздку в Кремнієву долину, що в Каліфорнії (США). Суть моєї екологічної ідеї полягала не в тому, щоб знайти шляхи утилізації відходів, а в тому, щоб запобігти їхньому накопиченню. Тобто в кожного товару має бути екологічна ціна, щоб людина бачила, які ресурси затрачено на його виготовлення. Можливо, це зупинить людей купувати інколи зовсім непотрібні для них речі.

П’ять років тому я долучилася до проведення щорічного фестивалю «Малин ЕкоФест», ініціаторами якого є молода родина малинчан Марії і Миколи Василенків. Торік у фестивалі взяли участь близько 300 осіб. Рятуємо природу від засмічення і виховуємо підростаюче покоління у злагоді з природою, вчимо мислити екологічно.

– Насамкінець традиційне запитання: які у вас творчі плани?

– Насамперед я планую видати ще одну дитячу книжку і дописати альбом. Вони виходитимуть разом. До альбому входитимуть віршовані казки, легенди, балади. Книжка ж цього разу буде прозовою. У мене є ще багато цікавих проектів, зокрема і для дітей, але поки що це лише ідеї.

Володимир ПЕТРЕНКО

Джерело: art.co.ua