Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Знаєте, де у Малині готують хрусткі крильця з KFC і нагетси як у McDonald’s?

18.02.2013
Житомирщина

ПРО УКРАЇНЦІВ. До 100-річчя Юліяна Мовчана


Юліан Мовчан народився 19 лютого 1913 року в заможній селянській родині в селі Зороків Черняхівського району на Житомирщині. Шкільну освіту здобував у Черняхівській школі та в школі ім. Тараса Шевченка на Мальованці в Житомирі.

1930-го року, аби не бути примусово вивезеним на Сибір, Мовчан таємно тікає до Харкова – тодішньої столиці України. Тут в 1932-37 роках він працює штатним літературним працівником кількох українських газет, одночасно закінчивши вечірній відділ Українського комуністичного інституту журналістики.

У Харкові Ю.Мовчан познайомився з українським поетом В.Сосюрою. Але переконавшись, що в тих умовах журналіст не може вільно й незалежно висловлювати свої погляди, він вирішує поступити до медичного інституту, який закінчує у Львові.

Від 1943-го до 1949-го року Юліан Мовчан працював як лікар у різних шпиталях України, Словаччини та Австрії. Переселившись до США 1949 року, підтвердивши лікарський диплом, Ю.Мовчан працював як практикуючий лікар у штатах Нью-Джерсі та Огайо.

Одночасно з лікарською практикою Ю.Мовчан активно займався літературною діяльністю. Крім понад 1900 його статей, розміщених в різних газетах та журналах, ним було видано ряд книг: «Як лікувати себе та інших в наглих випадках» (Мюнхен, 1946), «Що варто б знати» (Канада, 1966), «Записки лікаря» (Аргентина,1982), «Незабутнє і непрощенне» (Аргентина, 1982), «Мої подорожі навколо світу» (США,1985), «Збірка оповідань» (США, 1988).

Доктор Юліан Мовчан був членом української та американської медичних асоціацій та членом об’єднання українських письменників у вигнанні «Слово». Його ім’я занесено в 24 енциклопедії-довідники різних країн світу, зокрема, до міжнародної книги «Хто є хто серед інтелектуалів». Помер Юліан Мовчан 6 січня 2001 року в Детройті і похований на українському цвинтарі в Баунд-Бруці поблизу Нью-Йорка.

Час не послабив актуальності статей Юліяна Мовчана про Україну та українське життя. Невдовзі в одному з житомирських видавництв вийде однотомник творів Юліяна Мовчана.

Олександр БАТАНОВ,
педагог, племінник Юліяна Мовчана,
Житомир


 Португалія — приклад для українців

Цікаве й важливе питання: як маленька Португалія зуміла відстояти чи вибороти свою незалежність і самостійність проти свого кількакратно більшого сусіда Іспанії? Об’єктивно все нібито промовляло за тим, що в умовах Португалії дуже тяжко було позбутися іспанської «старшо-братської опіки». По-перше, кордон між цими двома іберійськими країнами дуже довгий і до того з географічного погляду не надається для оборони. По-друге, маючи в основі ту саму латинську мову, мовно ці країни досить подібні, що уможливлювало б іспанцям провадити свою політику серед португальців. І нарешті, об’єднує їх також однакова католицька віра. Все це, як бачимо, дуже нагадує українсько-російські відносини. Та незважаючи на це, в той час коли Португалія вже понад 800 років (не враховуючи короткотривалих епізодів) втішається своєю незалежністю і самостійністю, Україна ще й досі стогне у тяжких «обіймах» «матушкі-Расєї». В чому справа?

Переїхавши іспано-португальський кордон і залишивши за собою такі міста, як Ґуарда та Коімбра, опиняємося в околиці містечка Баталя перед маєстатичним не то замком, не то палацом.

— Це пам’ятник великої перемоги португальців над іспанцями 1385 року, — сказав наш провідник Райнгардт, який хоч і є австрійцем, але чомусь оселився в Португалії і тому добре обізнаний з цією країною. — Тоді, — продовжує він, — 6 000 португальців зуміли відбити наступ 30‑тисячної армії іспанців. Тут відбулася велика історична битва, і тому від слова «битва» чи баталія пішла назва цього містечка Баталя.

І в цій хвилині я подумав: адже кількісне співвідношення між козаками Мазепи та московськими військами царя Петра І в битві під Полтавою 1709 року також не було гіршим, ніж між португальцями та іспанцями 1385 року, проте Мазепа програв цю також історичну і трагічну для України битву.

Чому ж португальці виграли? Чому так одчайдушно в минулому і тепер вони відстоюють свою незалежність?

На це наш провідник Райнгардт відповів так:

— По-перше, португальці дуже дорожать тим, що їх відрізняє від іспанців. Взяти хоча б їхню мову. Та ж між цими мовами немає великої різниці. Говоріть до португальця іспанською мовою, і він вас напевно зрозуміє, хоч у зв’язку з відмінним наголосом, ви можете його не так легко зрозуміти. Але, власне, тим наголосом та деякою іншою різницею в мові португальці дуже дорожать. Вони усвідомлюють собі, що доти поки в них існує щось відмінного від іспанців, вони можуть зберегтися як окрема нація. І тому ще з дитинства, коли дитина якесь слово вимовить не так, як його треба вимовляти в Португалії, мати каже дитині: «Не говори мені по-іспанському! Говори по-португальському!»

— По-друге, — продовжував Райнгардт, — аби зберегти свою ідентичність, португальці дуже рідко одружуються з іспанцями. По-третє, кожен португалець свято зберігає своє право на власність, і тому за свій клапоть землі він готовий битися до смерти, аби тільки він не попав до рук чужинця.

Слухаючи це, мимоволі напрошується порівняння з нашою, українською дійсністю. І кожен скаже, що таке порівняння аж ніяк не може бути в нашу користь. А якщо так, то хіба маленька Португалія не може бути добрим прикладом для «великої» України? Може і повинна бути!

 Юліян МОВЧАН, 1977 р., з книги "Мої подорожі навколо світу"

 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація