Я – прихильник декомунізації. В головах — найперше.
Але такої, щоб не відстрілювати голови один одному. І щоб не вимести одним махом віника все те, що цінне або просто навіть цікаве для історії.
У місті на бічній стіні центрального гастроному (я ніколи його не назву маркет «Соборний», бо він не здатний до декомунізації взагалі) є радянська фреска. Мозаїка тобто.
По діагоналі глянеш через вулицю Грушевського – на фасаді «Укрпошти» теж мозаїчне панно. З російським словом.
Не дивлячись на радянські слова і символи на зображенні, має бути спосіб збереження цих мистецьких та культурних об’єктів як музейних експонатів. Для початку – зробити перелік мозаїчних картин. Виявити авторство.
Наступний етап – включити ці об’єкти до екскурсії містом. Можна навіть створити тематичну екскурсію арт-об’єктами минулої епохи.
До екскурсійних маршрутів можна включити оті ретро-скульптури у парках та на інших територіях. За всіма ними стоїть концепція виховання громадянина СРСР, пропаганда комунізму. Мистецтво (і псевдо-мистецтво) активно використовувалося як майданчик цієї пропаганди.
Тиражувалися спортивні дівчата з веслами та парубки з дисками чи списами, піонери з горнами та собаками, робітники з молотами та селянки із снопами, невідомі солдати й ведмеді тощо.
От навіть почати із фото-каталогу цих раритетів у місті й районі.
Сліпо викидати все – бездарно. Треба вміти повертати зброю ідеології проти ворожої ідеології. Якщо роздягнути до трусів задум митців та ідеологів минулої епохи, багато чого зрозумієш і про сьогодення. І заодно почнеш краще тямитися на мистецтві, виховаєш художній вибагливий смак.
Така моя думка.
Бо просто викинути все на смітник – це ніколи не дізнатися правди про себе. Нові покоління не будуть порпатися у смітнику, шукаючи причини нашого національного занепаду. Ілюстрації в місті (панно, барельєфи, скульптури) – ілюстрації історії. Ми були пафосні, комунізовані, ідеологізовані, знебарвлені, деукраїнізовані тощо. Без артефактів цього не розповіси.
Головне все це оформити розумно, щоб не виглядало як уславлення СРСР.
Якщо боятися зазирати у минулі епохи, то Львів, до слова, треба зрівняти дорешти. Бо він розцвів у час перебування у складі Австро-Угорщини, а не в Україні. Треба все повертати собі на користь. Львів зараз тішиться тими легендами і проектами, які засновані на добутках вчорашнього й не зовсім українського.
Підприємливість зруйнує чужу комуністичну ідею, але раритет стане арт-об’єктом.
Отже декомунізація в головах має привести до органічного внесення цих арт-об’єктів до міського культурного й архітектурно-ландшафтного тла, історико-культурного середовища.
Звичайно, є винятки. Як от скульптура малого Володі Ульянова. Правильно, що її забрали з території дитсадка. Якщо провести аналогію і запитати, чи хотіли б ви скульптуру маленького Гітлера чи Путіна у своєму дитячому закладі – все стає на місця. Проте того юного Лєніна можна було б теж запроторити до музею. Разом із великим, який досі стереже ровери на території одного з малинських комунальних підприємств.
О, ледь не забула. Все це я написала, коли згадала, що тривожуся долею мозаїчного панно у холі РБК. Виживе?
Ірина Кримська
* * *
Підпишіться на нашу сторінку в Facebook
Поділитися:
вологість:
тиск:
вітер: