.png){kind=small}
Прохання обговорення продовжувати в новій темі - остання новина на сайті.
Відповісти
Вже кілька місяців лихоманить Україну від безлічі, здається невиліковних, «хвороб». Відшумів Майдан: для одних — уособлення народного волевиявлення та духовного єднання, для інших — державний переворот.
Сьогодні, замість будувати нову Україну, на теренах якої в мирі та злагоді проживали близько двадцяти народностей, намагаємось зберегти хоча б її цілісність як територіальну, так і духовну. Остання, на жаль, — зазнає розколу чи не найбільше.
Після «ленінопаду», що пройшов усіма містами і містечками нашої держави, принісши гіркоту та ейфорію, розчарування та сподівання одночасно, постало питання: а що ж далі? Вірніше, що чи хто займе сьогодні порожній постамент, на якому ще донедавна стояв ідеал чи ідол (визначення кожен обирає сам)?
Питання це, напевне, дуже цікавить громаду нашого міста, оскільки обговорення відбуваються не лише на форумах, а й в трудових колективах, на вулицях. Цікавих пропозицій лунає багато, хоча й позбавлених здорового глузду є також чимало.
Немало містян, зокрема, пропонує встановити в центрі міста пам’ятник засновнику (?) Малина князю Малу. Відрадно, що малинчати шанують історію, але, як відомо, наше майбутнє залежить від кожного з нас, від наших думок, вчинків, від сьогоднішніх справ. І якими символами ми наразі оточимо свій життєвий простір, своє місто — дуже важливо. Адже символи — це та інформація, яка так чи інакше впливає на нашу підсвідомість, а значить, і на нашу долю, і на долі майбутніх поколінь. Князь Мал — ватажок древлян, що очолив повстання, в ході якого було вбито Ігоря, князя Київського. Він прирік свій народ на смерть, а Іскоростень — на повне знищення, безславно, врешті-решт, закінчив і своє життя, був заживо похований княгинею Ольгою. Саме слова «повстання», «вбито», «заживо похований», погодьтеся, малюють в уяві не зовсім гарні картини. Щодо Малуші («…а был ли мальчик?») чи княгині Ольги, то такі пам’ятники стоять у парку наших сусідів-коростенців. Тож чи варто повторюватись?
Обговорюється і встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку. Легендарна постать, видатний поет, національна українська гордість, та на жаль, не для всіх. Бо є й такі, хто Тараса Григоровича і українську ідентичність взагалі сприймає не зовсім адекватно, а звідси — розбрат, чвари й суперечки.
Ще одна з пропозицій щодо заповнення місця в центрі на площі Соборній, де стояв пам’ятник Леніну — збудувати фонтан. Саме вона, на мою думку, і є абсурдною. Спробую обгрунтувати свою позицію. Так от, задля того, аби збудувати фонтан, потрібно докласти чимало зусиль: розробити відповідну документацію, вирішити ряд інженерно-технічних проблем і навчити мешканців міста дотримуватись елементарних правил поведінки, іншими словами — не паскудити. Останнє, на жаль, майже неможливо зробити, бо фонтан у парку, як власне і сам парк тому підтвердження. Та й будівництво фонтану, а особливо його обслуговування обійдеться місцевому бюджету у чималу копієчку.
Нещодавно на сайті ІнфоМалин прочитала інформацію про клопотання кількох депутатів районної ради до міської ради щодо надання дозволу на встановлення на алеї Героїв Слави у м. Малині погрудь Героя Радянського Союзу Заклюки Івана Степановича та кавалера трьох орденів Слави Венгеля Михайла Степановича. І знову в обговоренні цієї інформації — шквал негативу, починаючи з політичних закидів на кшталт «…совдепія не вмерла!» і закінчуючи економічними «…видно в районі багато грошей , краще б школи ремонтували і дитсадки».
Висновок з вищевикладеного я зробила такий: по-перше, мене радує, що малинчанам небайдуже, як виглядатиме наше місто, і по-друге, усім не вгодиш, бо скільки людей — стільки і думок.
Своєю думкою щодо того, кому варто встановити пам’ятник на площі, хочу поділитися і я.
Найоптимальніший варіант — Оранта. Давньохристиянська Богоматір, заступниця людей, покровителька бідних, богиня родючості, природи та добра, вона була охоронницею дому, її скульптурки зберігали у хатах, її образ малювали на стінах, а зображення-амулети носили на шиї. Зображувалася Оранта з піднятими вгору руками — жест молитви з благаннями захистити від лиха та зла. Образ Берегині дійшов до наших днів і у вишиванці: на обрядових рушниках, на білих рушниках, що вивішувались над вікнами та дверима, що за уявленням мали захищати домівку від темних сил. Чудовий мозаїчний образ Богоматері Оранти можна і сьогодні побачити у Софії Київській. Це зображення Богородиці майже 10 століть залишається неушкодженим, тому, очевидно, і називається «непорушною стіною».
Звичайно, Оранта — не панацея від усіх політичих, економічних та соціальних проблем сьогодення України і міста Малина, але вона не буде каменем спотикання між політичними силами Малинщини та окремими громадянами, тому що символ її незаангажований.
І на закінчення. За кілька тижнів у школах відбудуться Останні дзвоники та Випускні вечори. Випускники усіх шкіл за традицією зберуться у середмісті на Соборній площі, їх прийдуть вітати міські очільники, батьки, друзі, знайомі і пересічні мешканці Малина, а на площі усіх «зустріне» сірий камінь, як символ нашого сірого й непевного сьогодення…
…Колишній директор однієї з міських шкіл кожного року власноруч вишивала великий рушник-оберіг, який на випускному вечорі з материнським напутнім словом дарувала своїм випускникам. Мудра жінка. Можливо, нам усім сьогодні варто помудрішати, поміркувати, обговорити, врешті-решт винести на сесію міської ради питання про встановлення на головній площі нашого міста пам’ятника саме Оранті-Берегині, котра б стала оберегом малинчанам, гостям міста і нашим дітям-випускникам, просячи для них прихильності долі і Божого заступництва на непростому шляху до дорослого життя.
Олена Василенко.
Поділитися:
вологість:
тиск:
вітер:
