Кандидат у депутати обласної ради від «Самопомочі» Володимир Науменко

«Можливо, таким чином я поверну маленьку частинку «боргу» своєму рідному місту, де народився, виріс і за допомогою якого я відбувся»

Кілька штрихів до біографії

Трудову діяльність розпочав звичайним слюсарем на Малинському дослідно-експериментальному, після здобуття освіти працював інженером-технологом у сільгосптехніці.

Перший підприємницький досвід здобув, створивши досить успішне на ту пору підприємство «Мегаполіс», де було зайнято близько сотні працюючих.

В 30 років, у квітні 2002-го очолив Малинську меблеву фабрику — на ту пору підприємство з мільйонними боргами, де працівники майже два роки не отримували зарплату грішми; підприємство, що вже півроку було без електроенергії, з розмороженими тепломережами, вкрай зношеним обладнанням і не одним бажаючим розірвати, в буквальному розумінні, фабрику на шматки. Через це, власне, й була розпочата процедура банкрутства. Але Науменко, попри погрози і не тільки, не дозволив цього.

Сьогодні приватне підприємство «Малинська меблева фабрика», маючи найновітніше обладнання, успішно конкурує зі своєю продукцією не лише на внутрішньому, а й зовнішньому ринках.

Завдяки його ініціативі Малин став першим в Україні містом з населенням менш як 100 тисяч, де власники мережі магазинів «Фуршет» погодилися відкрити свій супермаркет.

Його життєве кредо: добре сплановане — наполовину зроблене. Девіз по життю: дорогу здолає той, хто йде.

Його сім’я — його фортеця. Дружина Світлана, економіст за фахом, допомагає чоловікові в роботі й при цьому вдало справляється з домашніми справами. Старший син Олексїй (йому 20 років) — студент одразу двох вишів: навчається на 4-му курсі за індивідуальним графіком в Київському НУБІП, а також в університеті Амстердама на факультеті «Економіка та бізнес», куди отримав запрошення після успішної здачі іспитів. Має активну життєву позицію, займається спортом і мріє разом з меншим братом відкрити притулок для безхатніх тварин. Меншому сину Ярославу 13 років, з яких 7 він займається боротьбою, поглиблено вивчає англійську мову, малює і мріє стати архітектором, аби перебудувати все місто.

Захоплення — настільний теніс та футбол (грає за команду ветеранів «Авангард»).

— Володимире Олександровичу, для чого вам, успішному бізнесмену, що може вже почивати на лаврах і насолоджуватися життям, іти сьогодні в обласні депутати, звалюючи, в разі обрання, на себе додатковий тягар обов’язків перед громадою?

— Мені — 43. Я справді сьогодні щаслива і самодостатня людина. Маю чудову родину, люблячу дружину та двох синів, стареньких, але живих батьків, справжніх друзів, дуже професійний колектив. У 24 роки я вже збудував власний дім, а в 40 посадив справжній фруктовий сад. Можна, як кажете, вже й почивати на лаврах і насолоджуватися життям.

Але я відчуваю в собі сили і бажання будувати нові мікрорайони, висаджувати нові та упорядковувати вже існуючі парки і сквери, створювати належні та сприятливі умови для всебічного розвитку дітей та молоді. Я не хочу, щоб середовище, в якому ми живемо, змінювало нас, я хочу разом із малинчанами змінювати наш Малин на краще, а не шукати інше місто, а можливо, й країну, щоб почувати себе там комфортно та безпечно. Мандат же депутата обласної ради дає додаткові можливості зробити наше місто і життя малинчан у ньому кращим.

— Що можете запропонувати для цього?

— Впровадження тієї ж альтернативної енергетики.

— Знаю, ваше підприємство вже давно відмовилось від використання газу.

— Так, ось уже майже 14 років ми обходимось без нього. Першим моїм наказом, як тільки я очолив Малинську меблеву, було демонтувати газове обладнання фабричної котельні та газові мережі. А після того, як я заявив, що котельня підприємства працюватиме на відходах деревообробного виробництва (газ на той час коштував 50$) — з мене просто сміялись. Але це стало реальністю, і сьогодні площі, які опалює наша котельня, приблизно дорівнюють двом мікрорайонам вулиці Дорошок. Веду до того, що всі малинські котельні могли б працювати на такому виді палива. До речі, поляки, та й не тільки, вагонами везуть з Малина дрова, за що ще й отримують дотації з Євросоюзу.

Словом, ми у цьому були аж ніяк не першовідкривачами — сьогодні в Європі безліч технологій та обладнання, які дозволяють використовувати деревину, як основне джерело енергії для отримання тепла і світла. І для тих, хто встановив у своїх квартирах автономне опалення, це теж не проблема. Та це окрема тема, яку підказав досвід Італії й інших європейських країн, де доводиться бувати у виробничих справах.

— А правда, що на вашому підприємстві з відходів виробництва отримують не тільки тепло, а й виготовляють біопаливо — так звані пелети?

— Так. Уже майже три роки як на Малинській меблевій встановлено італійське обладнання для виготовлення деревних гранул — пелет. Ця продукція нашого підприємства відповідає найвищим європейським критеріям якості, що підтверджено відповідними сертифікатами. За кордоном цей вид палива дуже популярний. Також за останні роки багато з’явилось українських споживачів, і їхня кількість стрімко збільшується. Адже опалення пелетами коштує як мінімум у 2,5 раза дешевше, аніж газом.

— Крім розвитку власного виробництва, ви чимало зробили й для соціально-культурного розвитку всього міста. Свого часу з вашої ініціативи в Малині, першому в Україні місті з чисельністю населення до 100 тисяч, був відкритий супермаркет мережі «Фуршет». Тоді з’явився торговельний центр «Квартал». Була й ще одна гарна ідея — зробити на місці старої контори фабрики оздоровчо-розважальний центр з басейном, льодовим катком, боулінгом і навіть МакДональдсом. Чому вона досі не побачила свого розвитку?

— Підприємці знають, скільки і яких перепон слід подолати, аби відкрити звичайний кіоск. Що вже говорити про оздоровчо-розважальний комплекс. Та, попри все, він у Малині обов’язково буде — як альтернатива тому способу дозвілля, який сьогодні переважає у нашому місті.

— В зв’язку з цим не можу не задати ще одне запитання — про наш кінотеатр. У той час, як більшість підприємств намагається позбутися обтяжливих об’єктів «соцкультпобуту», ви придбали напівзруйновану будівлю кінотеатру, що з бізнесової точки зору виглядало нелогічно. Водночас ви «придбали» на свою адресу і шквал критики: мовляв, допоки ця руїна «прикрашатиме» центр міста?

— Найчастіше критикують ті, хто нічого сам не вміє, ну, крім, звісно, як поливати брудом інших. По суті ж питання скажу, що для того, аби розпочати бодай якісь роботи з придбаним приміщенням, спочатку слід було вирішити багато інших проблем, у тому числі суто технічних, з якими ми вже впорались. Наразі йде процедура оформлення земельної ділянки, без чого неможливо розпочати проектні роботи. Сподіваюсь, за декілька місяців отримаємо від міськради дозвіл і на них, а навесні вже почнемо будівництво.

— Що буде на місці колишнього кінотеатру?

— Він був придбаний з метою його повномасштабної реконструкції. Після неї та певної добудови тут буде розміщено плавальний басейн, тренажерний та фітнес зали, спа-салон, коференц-зал, кав’ярня, готель та багато іншого. А найголовніше — ця будівля має стати окрасою центру нашого міста.

— В це треба вкласти чималі гроші. Ви впевнені, що цей проект буде прибутковим?

— Я усвідомлюю і чітко розумію, що цей проект ніколи не окупить вкладені в нього кошти, але впевнений, що для Малина він дуже необхідний. Можливо, таким чином я поверну маленьку частинку «боргу» своєму рідному місту, де народився, виріс і за допомогою якого я відбувся. Я хочу це зробити для тих, хто весь цей час був зі мною, для тих, хто завжди був поруч, і для простих малинчан.

— Володимире Олександровичу, повернусь до теми виборів. А чому ви вирішили балотуватися саме від «Самопомочі»?

— На мою думку, це єдина, на даний час, незаплямована партія в нашій Верховній Раді, яка має власну ідеологію, що підтверджується конкретними справами. До речі, в списки «Самопомочі» неможливо потрапити за гроші або «по блату». Хоча, зізнаюсь, був момент, коли я думав, що зі списку кандидатів до обласної ради від «Самопомочі» мене таки викреслять, бо я єдиний, хто відмовився підписати меморандум.

— Що це за документ такий?

— Якщо коротко, то суть його зводиться то того, щоб захистити майбутню фракцію «Самопомочі» в обласній раді від «зрадників» та «перебіжників».

— Але це ж нормально?

— З одного боку, ніби й так, а з іншого — я усвідомив, що автоматично стаю залежним від партії, а не від громади, яка мене обиратиме. А де гарантія, що партійна позиція не йтиме врозріз із інтересами моїх виборців? Скажімо, фракція раптом вирішить голосувати за рішення про надання дозволу на розробку нових титанових кар’єрів під Малином, бо ж питання, так розумію, досі відкрите. І що, я змушений буду також піднімати руку «за»?..

Словом, я відмовився підписувати такий меморандум і запропонував повернути своє посвідчення кандидата, бо переконаний, що, в разі обрання, буду зобов’язаний підписати меморандум лише з громадою Малина. Мій аргумент був переконливий.

— Назвіть свій переконливий аргумент і щодо того, чому виборці мають віддати свої голоси саме за вас, у чому ваші переваги над іншими кандидатами?

— Я не хотів би говорити щось погане про інших кандидатів, скоріш за все, вони достойні люди. Кожен із них має як свої переваги, так і недоліки. А щодо своїх переваг, то головна з них полягає в тому, що, на відміну від основних опонентів, я не є працівником державного підприємства. Чому це важливо? Згадайте голосування облради щодо видобутку того ж титану в нашому районі… А тепер угадайте, як будуть голосувати за аналогічні питання депутати, які залежні від своїх «роботодавців»?..

Я не хочу за будь-яку ціну отримати симпатію виборців. Кожен із них може мати власну думку щодо мене, це їх право. Але я ніколи не зраджу своїм принципам, і не опущусь до лицемірства, щоб комусь сподобатись. Я вільний і це не має ціни!

— Зараз, перед виборами, багато хто займається «благодійністю». Що ви плануєте зробити?

— На жаль, у нас склалася така «традиція» — щось зробити перед виборами, багато і гарно наобіцяти і, як тільки заповітний мандат депутата в кишені, забути про виборців до наступної кампанії. У мене щодо благодійності інші погляди. Вже більше десяти років, як ми надаємо приміщення для репетицій молодим музикантам із гуртів «СТОП Кран» та «Чорна Рада», обладнали зал для занять дитячого танцювального колективу «Скайленд», готуємо приміщення для центру розвитку дитини «Оленка», ну а про ковзанку, що вже не одну зиму працює на території Малинської меблевої, мабуть, нічого говорити й не треба… Все ж перелічувати займе багато часу, і в цьому, вважаю, немає ніякої потреби. Я допомогаю не заради подяки чи слави — так підсказує моє сердце.

— Чи не буде для вас трагедією поразка на виборах?

— Уїнстон Черчілль сказав: «Успіх — не остаточний, поразки — не фатальні, значення лише має мужність продовжувати». Я не йду на вибори за перемогою, я хочу, щоб у малинчан було з кого вибирати, щоб не було виборів без вибору.

— Які останні слова хочете сказати виборцям?

— Напевно, це буде гасло партії «Самопоміч» —

ВИБИРАЙ СВІДОМО!