Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

У Коростені в одинадцяте відбувся Міжнародний фестиваль дерунів

3.04.2015
Житомирщина

Ольга Богомолець: Майдану не буде - люди не будуть ані стояти, ані співати, ані чекати


“Парламент сьогодні є віддзеркаленням, своєрідним зрізом українського суспільства. І народ України має дивитись в парламент, як в своє дзеркало – кого привели, того і побачили”.

Сталий образ Ольги Богомолець – мами чотирьох дітей, лікаря, авторки та виконавиці пісень, бізнесмена та громадської діячки - доповнився новою “роллю“. «Високою» політикою. В цьому сенсі цікаво, як нині їй вдається ухвалювати політичні рішення, зберігаючи гармонію між розумом, серцем і душею?

«Морально – тяжко», – визнає Ольга Богомолець в інтерв’ю «ПіКу»…

-…Хочеться на війну, на барикади, в небезпеку – туди, де зраднику в очі кажуть, що він зрадник, падлюці і брехуну не потискають рук, з ворогом – не торгуються і не посміхаються, а в очі кажуть, що він ворог, і немає потреби хибити і йти на компроміс з совістю.

А в політиці – зовсім інший вимір, коли змушений шукати баланс поміж людей з різними цінностями і властивостями. Не за рахунок того, щоб схибити, а за рахунок більшої для тебе відповідальності. Люди обрали Президента, обрали Прем’єра, обрали Парламент – під впливом різних чинників і різних міркувань – і я мушу прийняти вибір різних груп людей і вчитись з їх вибором співпрацювати і добиватися результату. Так, не дуже це просто, але мушу підніматись вище власної позиції і особистих поглядів і приймати те, що обрала громада.

Приміром, Комітет з питань охорони здоров’я, який я очолила, – це маленька модель нашої держави. В Комітеті порівну чоловіків і жінок, більше системних «папєрєдніков», ніж молодих, як і у Верховній Раді в цілому. Чверть Комітету – депутати, які голосували за закони 16-го січня, ще частина – звичайні лобісти. Тож яке головне моє завдання? Змусити оцей механізм з різноформатними коліщатками працювати, а не лобіювати інтереси окремих груп, сваритися чи переходити на особистості…

Від нас сьогодні громада чекає не сварок, а рішень, реформ і руху вперед. А проблем з кожним днем все більше – забезпечення зони АТО, евакуація поранених, надання невідкладної допомоги, реформа системи охорони здоров’я, системна боротьба з корупцією. В такій роботі для мене немає внутрішнього розбалансування – є дуже нелегке завдання, щоб коліщатка від різних возів спрацювали разом.

- Чи відчуваєте Ви, що у Вас вийде тандем співпраці з Міністром охорони здоров’я Олександром Квіташвілі?

– Міністр, сподіваюсь, рівновіддалений від усіх корупційних груп. Також сподіваюсь, що йому буде байдуже, хто його набере по телефону і хто буде сидіти у нього в приймальні, що йому «спалити» себе в чужій державі неприпустимо: на нього дивляться з усіх боків. Будь-який інший підхід буде «самоспаленням».

Я відкрита для будь-яких раціональних змін – я саме для того йшла у парламент, для того щоб разом з міністром проводити необхідні зміни. І людина незаангажована, зацікавлена в реформах, – це оптимальний варіант на перехідний етап проведення реформ у галузі.

Хочу вірити, що головне завдання міністра – провести незворотні реформи і отримати результат. І, власне, зробити так, щоб нашим дітям, а може, й нам, не було страшно потрапляти до лікарні. Бо сьогодні це справді страшно і небезпечно. Але головний результат реформ буде видно через рік. Тоді з нього і спитаємо…

- Ви свого часу відмовилися від посади міністра охорони здоров’я, але зголосилися очолити однойменний Комітет у Верховній Раді…

– Це був черговий міф і таких міфів про мене було складено досить багато, особливо під час коли я була кандидатом в Президенти. В тій історіі, стати міністром мені «пропонували» через кулуарних перемовників. Я сказала: «Так, я готова: у мене є чіткі умови, що я буду робити – децентралізація закупівель, відкриті, прозорі фінансові механізми, аудит системи, притягнення до відповідальності крадіів” – це перемовників не влаштовувало. І, власне, на сьогодні у мене вже є розуміння, що і зараз зовсім не влаштовує.

Але тоді в кулуарах «зголосилися», що я відмовилася бути міністром. І це покотилося по країні: стояло чітке завдання створити «інший» образ Ольги Богомолець, зменшити довіру людей. Потім на Ольгу Богомолець, яка йшла в Президенти, наклеїли ярлик «мільйонерки, мільярдерки», «пришили» до мене соціалістичну партію – тобто масова маніпуляція людською свідомістю в Україні працює дуже ефективно.

- А як Ви думаєте, чому такі маніпуляції вдалі? Тобто чому люди не вірять, що в політику може прийти людина, яка хоче щось зробити для інших?

– Крім кінцевої точки на сьогоднішній день – духовного, культурного і освітнього зубожіння населення, є і трагічна історія цього процесу. Вона почалася, власне, з совєтізації, коли винищували віру як святе почуття і нівелювали як поняття. Партійні і комсомольські скарги, етапне і свідоме виховання інформаторів, стукачів, доносчиків, – уся ця совєтська традиція базувалась на недовірі. І вже на системному рівні, освітянському, це створило нове покоління людей, які думають, не про те, як разом працювати в команді, а як зайти в команду і розвалити її, збудувавши власну кар’єру.

Такі люди не працюють, орієнтуючись на цінності і принципи, вони працюють на тимчасову особисту мету. «Настучал, розвалил, получил повышение». Людей, які можуть шукати спільні цінності, мислити перспективно і системно, які готові працювати в команді і розуміти, що плече-в-плече цінніше, ніж підставити підніжку і когось підкопати, небагато. Будь-які прошарки українського суспільства доводять це, в тому числі, навіть, священні для мене медицина і наука. За часів мого діда і прадіда мати Школу Учнів було найвищою гордістю вчителя. Щоб учні росли і ставали кращими, вчитель тим пишався, а учні шанували вчителя…

Сьогодні, коли ми говоримо про кафедри в багатьох вузах, то головна мрія завідуючого – зганьбити молодих-розумних, щоб не було конкуренції, а середнячки хай до часу стоять тихенько позаду. Чому так? Бо сьогодні зовсім інший підхід: керівник не пишається досягненнями своїх учнів, мріе, щоб ніхто не дістався його висоти. От і думають часто такі люди, що всі живуть за тими принципами, тому і не вірять іншим. А є ще й тіі – які від хронічної політичної брехні просто зубожіли і зневірилися…

- Вас засмутило, що в лютому минулого року до влади прийшли нові люди, але система не змінилася. Що відбувається сьогодні?

– Для зміни системи є два варіанти. Перший: аби система працювала, створити механізми, незалежні від особистостей. І змусити людей ці механізми лише використовувати, щоб іншого шляху не було. Механізми закупівель, механізми оформлення документації – системні речі, які змінюють конфігурацію, формат відносин і іх простір.

Але на це потрібна дуже сильна політична воля – для повного відсторонення від «годівниць» тих, хто звик наживатися на системній і побутовій корупції. Інший формат, можливий, але більш ризикований і спокусливий – це зміна людей в існуючій системі на всіх іі рівнях – на чесних, професійних, активних, моральних, відповідальних. Чи змінилися вони сьогодні? В критичній своїй масі, на жаль, – ні.

Нещодавно я презентувала реформу системи охорони здоров’я громадськості. Люди кажуть: «Ми хочемо таку систему, як у Скандинавії. Щоб ми мали такі ж соціальні пільги, такі ж самі виплати». Я відповідаю: «Не бачу ніяких проблем, тільки всій країні потрібно працювати як скандинави, економити електроенергію і берегти екологію як скандинави, не красти – ні на рівні кухарки, ні в ресторані, ні в магазині, ні на базарі, ні в яких інстанціях. І так пропрацювати років п’ять-сім, відродити економіку – і ми будемо мати таку систему».

Чи готовий наш народ віддано працювати і жити так, як це роблять інші?

Чи ми очікуємо, що раптом отримаємо систему охорони здоров’я, яка буде всім подобатися? На сьогодні в існуючій системі люди – роблять вигляд, що працюють, а держава – робить вигляд, що оплачує їхню працю.При цьому кожен забезпечує свої інтереси самостійно і достатньо креативно. Приходить медсестра на роботу і робить вигляд, що працює. А держава платить їй 1200 грн на місяць і робить вигляд, що на ці гроші можна прожити. Так і дурять один одного.

В країні іде війна, а ми ніяк в це повірити не можемо. Закон про військову економіку також прийняти не можемо – авжеж, прибуток не зможуть олігархи отримувати, а як же ж вони без прибутку? Економіка в країні стоїть, а ми кредитів набираємо не для розвитку економіки і створення робочих місць, а на залатування дірок в старому кафтані. Ходимо в Європу з протягнутою рукою, але прикручуємо гайки підприємцям, замість створення їм сприятливих умов для розвитку бізнесу. Відбувається те, що і раніше…

- А ще сьогодні волонтери роблять дуже багато для потреб фронту, а Уряд тільки виголошує декларації. Чи не йде підміна обов’язків і як це може вплинути на перспективу розвитку держави?

- Повністю погоджуюсь з тим, що сьогодні йде підміна обов’язків, але навантаження, які з’явилися в країні, були для неї несподіваними. Армії не було, відповідно, військово-медичної служби не було. Кафедри в медичних вузах були знищені, відповідно, військових лікарів не вистачає. І все разом призвело до того, що можливість щось змінити – це тільки моментальне реагування.

Держава на моментальне реагування сьогодні взагалі нездатна, тому що її механізми старі і заіржавілі. Ну і всі дороги так чи інакше ведуть до бюджету, все закінчується матеріально-технічною частиною. А вона в чиїхось руках. Чесних? Прозорих? Справедливих? Далекоглядних? Ви можете це перевірити? Тому і роблять все волонтери…

Щодо загальної державної перспективи. Люди обрали в керівництво країни представників старої влади, великого бізнесу і олігархічних кіл. Це був вибір людей. До реальних змін була готова лише невелика кількість людей. Парламент сьогодні є віддзеркаленням, своєрідним зрізом українського суспільства. І народ України має дивитись в парламент, як в своє дзеркало – кого привели, того і побачили. От такі, як бачите, ми різні в своїх сподіваннях майбутнього, а може просто різні канали телебачення дивились…

Деякі особи в парламенті сьогодні сидять і чекають, поки наш маятник з демократичного боку рушить на протилежний бік. В 2004 році ми вже були на демократичному полюсі, а потім нас відкинуло в «совок» і диктатуру. Тепер маятник здається вже знов зрушив… Історично українське суспільство має людей дуже різної ментальності, різного генетичного коріння. І якщо не будуть вироблені незворотні закони до нульової точки, маятник знову відкине від демократії до диктатури.

- Після лютневих подій на Майдані для Вас найважливіше було дізнатися імена снайперів і імена тих, хто їм платив. На сьогодні ми не знаємо цих імен, і Ви ще рік тому сумнівалися, що навряд чи вдасться дізнатися…

- Болісно відчувати, що багато тих політиків, які зайшли у владу на крові загиблих на Майдані людей – не змогли усвідомити свою відповідальність перед героями.. Імен убивць ми досі не знаємо, хто давав вказівки стріляти- також. Тобто підсвідомо знаємо давно, але в слух не говоримо, бо чекаємо ж на те правосуддя. А воно поки що «кривосуддя» – тихенько чекало поки всі злочинці виїдуть і вивезуть награбовані статки, мабуть таки поділяться і тоді вже щось можна буде для вигляду для народу і зробити – так і вовки ситі і вівці цілі.

А невідновлена своєчасно в країні справедливість призведе до зростання внутрішнього тероризму в країні через 10-15 років. Діти тих, хто загинули по різні сторони барикад, виростають під сльози матері і зойки бабусі, хто вбив його тата. І якщо той хтось, хто вбивав, не буде покараний, справедливо, по закону, тим чи іншим шляхом: терміном у в’язниці, матеріальним штрафом, виправданням, залежно від скоєного злочину, – частина цих дітей у дорослому віці піде займатися самосудом.

Усе це статистично доведено країнами, які переживали події, аналогічні подіям в Україні. Я намагаюся донести цю інформацію до колег, громадськості, але її поки що мало хто хоче чути і усвідомлювати відповідальність.

- Ви говорили, якщо побачите корупційні схеми в уряді, Ви знову вийдете на Майдан і будете координувати роботу медичної служби…

- Мені дуже хотілось би, щоб нам більше не треба було виходити на Майдан, бо більше такого Майдану не буде. Люди не будуть ані стояти, ані співати, ані чекати, – в людей дуже багато зброї і вже терпіння нема. В країні іде війна, кожного дня гинуть мирні і військові люди, інші втрачають роботу, здоровя і надію.

Сьогодні в Україні одночасно існує багато реальностей, і кожний живе у своїй. Хтось в Луганську сидить голодний, в холодному бомбосховищі, інший загинув під обстрілами. Хтось на західній Україні ховає сина, вбитого на Донбасі. Хтось з усіх сил намагається виплатити кредит, але бізнес зупинився – у родини забирають житло. Хтось в той самий час наживається на банківських курсах і виводить чергові гроші в офшори. Хтось їде на передову, інший несе відкупні лікарю за «правильний» діагноз…

Ми всі живемо в різних реальностях, але на одній території. Сьогодні великий пазл з назвою «Україна» розсипався на дрібні купки. І для того щоб Україна жила, нам потрібно його зібрати. І має бути спільна мета, визнана всіма і її перший спільний крок під назвою МИР.

 Олена Холоденко, журналіст
Джерело:
www.pic.com.ua

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація
2015.04.03 21:37 -
Наливайко (3)
0 0
О, реклама Богомолець з*явилась. Амбітна жіночка.
Відповісти
2015.04.03 16:26 -
Ясамон Предчайший (2)
0 0
Да, умеют они красиво излагать неприглядный реал. Типа, кто расстрелял майдан давно известно, но духу не хватает огласить. Мда, интересное время переживаем.
Відповісти
2015.04.03 16:14 -
Ольга Гура (1)
0 0
Нещодавно я презентувала реформу системи охорони здоров’я громадськості. Люди кажуть: «Ми хочемо таку систему, як у Скандинавії. Щоб ми мали такі ж соціальні пільги, такі ж самі виплати». Я відповідаю: «Не бачу ніяких проблем, тільки всій країні потрібно працювати як скандинави, економити електроенергію і берегти екологію як скандинави, не красти – ні на рівні кухарки, ні в ресторані, ні в магазині, ні на базарі, ні в яких інстанціях. І так пропрацювати років п’ять-сім, відродити економіку – і ми будемо мати таку систему».

100%
Відповісти