«Чмобіки» нагадали про Валєнтіна Сосніна — почесного громадянина Малина

 Буде не про смішне

Добре збоку спостерігати за «частковою мобілізацією» в Росії — такі забавні відеороліки в інтернеті — тупаки.

Насправді нічого нового не відбувається. І ми жили в такій країні. Знаєте про «піджачників»? Це коли під час Радянсько-Німецької війни всіх чоловіків звільненого лівобережжя України не мобілізували — згрібали, й відправляли «іскупать віну» й форсувати Дніпро, щоб до свята зробити подарунок Сталіну — взяти Київ. Без зброї, без форми (тому й піджачники) загинули сотні тисяч…

Ватутін тут відрізнився. Герой. Той Ватутін, іменем якого була названа вулиця у Малині. Той, захищаючи ім’я якого, ще рік тому, ледь не йшли з хоругвами…

А до чого тут Валєнтін Соснін, запитаєте.

У своїй книзі «Вєрниє долгу» він пише:

«После возвращения в Малин я узнал, что на фронте геройски погиб Жорж Беленко. Его миновала смерть в сентябрьские дни сорок третьего: тогда он каждый день ожидал ареста, но всё обошлось — арестованные товарищи не выдали.

В первый же день, когда Красная армия освободила Малин, Жорж, не дожидаясь повестки, пришёл к военному комиссару и получил назначение в часть.

О его гибели рассказали однополчане. Это случилось возле станции Чеповичи. Там шли ожесточённые танковые бои, гитлеровцы упорно удерживали позиции, контратаковали. Рядовой Беленко бросился со связкой гранат навстречу вражескому тяжёлому танку, подорвал его и… погиб».

А тепер поглянемо на цей текст критично. Для стороннього читача нічого дивного: мобілізований у Малині, загинув біля станції Чоповичі. Але ж не для нас. Який час минув від звільнення Малина й до боїв біля станції Чоповичі? Ми ж не сторонні читачі, знаємо, що Чоповичі не за тридев’ять земель від Малина, а ось, поруч.

Чи не був Жорж Біленко одним з тих «піджачників»? Чи не мобілізували його у Малині та й відразу кинули в пекло? Хто зна…

Добре. А якщо історія правдива? Жорж пішов на фронт добровольцем і героїчно загинув. І не аби як, а обв’язавшись гранатами знищив танк!

Тоді інше запитання: чому його нема на Алеї слави?

Є «герой» фінської війни, і нема Біленка!

ЧОМУ НЕМА БІЛЕНКА? Він герой, чи голий босий кинутий під танки за два десятки кілометрів від дому? Во іскуплєніє!

Якщо уважно подивитися на «Алею», то підсвідомо чується в голові слово «квота». Квота на українців, і план на росіян.

Вайсери, Алєксухіни, Тараскіни, Кузнєцови, Єгорови, Сосніни є, — Біленка нема.

Пишуть, що десять тисяч малинців загинуло у другій світовій, а ми вклоняємося невідомим людям з виразною етнічною ознакою — росіяни.

І ще один момент — людська пам’ять. Пориньте у спогади. Чи можете виразно згадати, що двадцять років тому ви сказали, куди повернули голову, хто куди глянув, хто де стояв, про що говорили… Та й загалом, добре пам’ятаєте будні 20-річної давності?

Саме на таких спогадах і створено ГМП. Партійно-комсомольське. З подачі Валєнтіна Сосніна, Смірнов викликав у Москву свідків, які роз’їхалися по всьому світу, й записав історію… Все як було. Через двадцять років.

Потім приїхали в Малин. Походили, зфотографувалися. Книжка, кіно… Піонери, комсомольці. Почесна хода. Музей.

Вже чую: не треба переходити червоні лінії, не потрібно стирати пам’ять про ту війну… Ніхто й нічого не витирає, а лише запитую: чому Жорж не герой? Або: чому вклоняємося герою радянсько-фінської війни?

P.S. Все думаю, як Валік Соснін, який партизанив з якимось молдавським партизанським загоном, відпетляв від походу на Берлін? Тоді варіантів було мало: або йдеш в рейд поперед армії, або вливаєшся в армію…

ДЖЕРЕЛО: MALYN.MEDIA