Любовичі на межиріччі Мутвиці та Різні

З 1569 року після укладення Люблінської унії землі Малинщини входили до складу Волинського воєводства Речі Посполитої.

Офіційною датою заснування села Любовичі вважається 1617 рік.

Та, наприклад, існують джерела, які вказують на те, що 1569(1571) року Любовичі належали роду Горностаїв. Як свідчення про давні часи, збереглися між селами Пинязевичі й Любовичі високі могили-курганці, де, ймовірно, поховані загиблі після татарських набігів.

Етимологія назви не досліджена, і можливо є похідним від прізвища Лю́бович. Можливо це не початкова назва села, а має відношення до одного з власників, який мав прізвище Любнишевський. В деяких джерелах село згадується також під назвою Любановичі.

1648 року в Любовичах було 40 димів. На 1691 рік з 19 населених пунктів Київського повіту, які належали дідичу, київському хорунжому, Михайлу Федору Єльцю ще 1648 року, вціліло лише 9 — Любовичі, Пинязевичі, Пиріжки, Малин, Павловичі, Головки, Новаки, Кам'янка та Сергіївка (належала до малинського маєтку, сьогодні не існує).

Після закінчення повстання 1648—1657 років українського народу під проводом Богдана Хмельницького та Руїни у цих селах на кінець XVII століття кількість населення була незначна внаслідок винищення поляками або примусового виселення за Дніпро на Лівобережжя. За наказом лівобережного гетьмана Івана Самойловича під час цього «згону» 40-тисячними загонами українських та московських вояків міста та села знищували дощенту.

Зокрема, в селі Любовичі залишилось лише 12 димів.

В період Гайдамаччини любовичани приєдналися до повсталих і розгромили поміщицький маєток, завдавши шкоди поміщикові Любнишевському на суму 649 злотих.

1747 року Любовичі разом з Ялцівкою належали барону Аврааму-Ернесту де Фреше.

1762 року Ігнацій Красицький (пізніше останній єпископ Вармійський) отримав від материного спадку по лінії Єльців Любовичі, Ялцівку та Лумлю, а також 3909 злотих щорічно з дубецьких доходів і в Дубецько всі апартаменти на другому поверсі «палацу». Антоній, брат його, отримав Плешевичі та Биків у воєводстві Руськім (зараз територія Мостиського району Львівської області). Мати ж їх Анна з роду Старжеховських, яка була народжена Маріанною Єлець, дочкою Яна-Вацлава Ремігіана Єльця, залишила за собою довічне володіння Дубецько.

1784 року в селі проживало 302 мешканці.

1793 року після другого поділу Речі Посполитої землі Малинщини відійшли у складі новоствореного Ізяславського намісництва до Росії. З 1795 року у складі Радомисльського повіту Волинського намісництва.

З 1797 року у складі Радомисльського повіту Київської губернії.

Любовичі на «Спец.Карта Европейской Россіи», 1917

У «Географічному словнику королівства Польського...» видання 1884 року наводиться наступний опис села Любовичі:

... село, Радомисльський повіт, на лівому березі річки Ірші, 460 мешканців. Разом з Ялцівкою належало до великої спадщини стародавньої місцевої родини Єльців.
— Lubowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. (пол.)

1864 року Любовичі разом з селами Білий Берег і Стасева та 2630 десятинами землі складало маєток, який належав генеральші Олімпії Дебан-Скоротецькій. В цей час в селі проживало 460 мешканців; 1878 року — 649; 1890 року — 765. За даними першого загального перепису населення 1897 року в Любовичах проживало вже 992 мешканця (489 чоловічої статі, 503 жіночої статі), з яких 902 були православними.

На початок XX століття в селі діяли школа грамоти, хлібний магазин, крамниця.

1902 року поблизу Любович була прокладена залізниця Київ — Ковель.

У другій частині 15-го тому «Географічному словнику королівства Польського...» з доповненнями, який вийшов друком 1902 року, міститься наступний опис:

... село над Різнею, Радомисльський повіт, муніципалітет — Малин, православна парафія — Заруддя (6 верст), поштова станція — Радомисль (24 версти), 150 домівок, 888 мешканців, гуральня (пол. gorzelnia), смолярня (пол. smolarnia), 861 десятина селянської землі, 2074 десятини власника (1000 десятин лісу), належить Морозовим ...
— Lubowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1902. — T. XV, cz. 2 : Januszpol — Wola Justowska. (пол.)

4 липня 1909 року в селі з невідомих причин згоріло 13 селянських дворів.

Збитків завдано на суму 9300 руб. 26 серпня того ж року з невідомих причин згоріло у селян Осипенків 5 будинків і 3 сараї. Збитків завдано на суму 1187 руб.

1914 року в липні місяці відбувся ряд грабежів та розбоїв, вчинених солдатами запасу при проходженні їх на збірний пункт у Радомислі.

Перші заворушення відбувалися в північній частині Радомисльського повіту і носили два види виступів, а саме: 1) розгром винних складів і крамниць і 2) розгром поміщицьких садиб та єврейських крамничок:

21 липня солдати запасу розгромили лісову контору міщан Янкеля Морлухова Рабіновича та Йосипа Зельманова Етингера; пограбували речі, які належали Рабіновичу та Етингеру, а також службовцю контори Бєнциону Кільчевському. Збитків завдано на суму 1601 руб. 50 коп.

22 липня солдати запасу розгромили помешкання та товари в крамниці міщанина Мошка Гершкова Зубка на суму 1559 руб. 50 коп.

У міщанина Іося Гершкова Зубка запасні пограбували 5 руб. 50 коп. грошима та вибили вікна в будинку на суму 1 руб. 50 коп. У поміщиці Софії Василівни Глінко солдати запасу розгромили помешкання та пограбували речі на суму 2000 руб

В січні 1918 року в Любовичах встановлена радянська влада.

7 березня 1923 року постановою ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Київщини» створений Малинський район. В тому ж році була створена Любовицька сільська рада. З 1923 року до 1937 року село в складі Малинського району входило до різних територіальних утворень — Київської губернії, Волинської губернії, Київської області.

1931 року в Любовичах організовано колгосп «Перемога». У 30-ті роки в селі діяла 7-річна школа, перший випуск якої відбувся 1934 року.

22 вересня 1937 року постановою ЦВК СРСР було відновлено систему адміністративного поділу область — район, з Київської області виокремлена частина адміністративних районів, зокрема й Малинський, які було включено до складу новоствореної Житомирської області