Малин: Велопробіг Пам'яті

Червоні маки, на жовто-блакитних стрічках... Якось дивно бачити їх на велосипедах, але для тих, хто зібрався у Малині на велопробіг "Стежинами Пам'яті" - це не прикраса, це символ національного Дня Пам'яті та Примирення, це заклик "Ніколи знову".

Діти і дорослі таким чином вирішили вшанувати пам'ять своїх дідів та прадідів і безіменних героїв, що віддали свої життя понад сімдесят років тому, аби їх нащадки мали мирне небо над головою.

Екскурсійна програма розпочалася від меморіалу малинським підпільникам та на алеї героїв, дехто (можливо вперше) звернув увагу на прізвища під бюстами та дізнався хто ці люди, і за які подвиги зовсім юними увіковічені у бронзі.

Екскурсія по парку завершилася біля кургану Слави, хвилиною мовчання і покладанням квітів до цього не випадкового для Малинщини пам'ятника, що розповідає про ту війну, про сотні понівечених людських життів, про тих, кого ми повинні пам'ятати і шанувати.

Далі колона велосипедистів прибула до пам'ятника жертвам нацизму - цей пам'ятний знак нагадує нам про понад тисячу розстріляних, закатованих в часи окупації євреїв, українців... людей різних національностей, які жили на своїй землі, які боронили цю землю від коричневої чуми.

Символічні гвоздики на холодному граніті і схилені голови нащадків - це спомин про загиблих малинчан і крик душі наступним поколінням: "Ніколи знову!"

Подолавши іще кілька кілометрів, зупиняємося на привокзальній площі - величний обеліск захисникам залізничної станції, міг би більше за екскурсоводів розповісти про подіі років Другої світової. Та камінь мовчить, вже нічого не розкажуть і свідки тих кровопролитних боїв - пішли у небуття.

Ці обпікаючі душу розповіді старожилів-малинчан повинна зберегти наша пам'ять, а ми повинні передати їх підростаючим поколінням. Приблизно так, як це робили наші екскурсоводи: Валентина Миколаївна Єнько та Зінаїда Матвіївна Сичевська, яка розповідала про трагічний останній бій малинських підпільників з німецькими вояками, що описаний в підручниках історії.

Біля братської могили на старому кладовищі, фотографуватися не стали, найменша учачниця поклала квіти до підніжжя пам'ятника, решта просто мовчки схилили голови перед полеглими визволителями Малина...

До речі, про учасників - незважаючи на погоду, яка час від часу поливала нас дощем, ні один не зійшов з маршруту! Коли хтось роззявляє рота, мовляв яка в нас молодь погана, та ми були не такі... отим розумникам, я безцеремонно скажу: встаньте з дивана, проїдьте з цими дітьми хоча б з десяток кілометрів, подивіться у їх очі, повчіться у них завзятості та витримки - і ви зміните свою думку про молодь. Адже сьогодні, саме ці хлопчаки та дівчата нагадують усій сірій масі, що достойні подвигів своїх прадідів, достойні гордо називати себе малинчанами!

Коли колона їхала вулицями міста, мене вразила одна маленька деталь: повага водіїв - це дуже приємно. Шановні водії, своім власним прикладом, ви вчите своїх дітей, юних малинчан взаємоповазі на дорозі, і це неодмінно принесе свої позитивні результати. Нарешті Малин по-тихеньку стає цивілізованим у плані дорожнього руху.

Цього разу, коли ми проводили Велопробіг Пам'яті вже вдруге, ні у кого не виникало сумнівів у доцільності такого заходу, не виникало питання, чи потрібно це робити. Нашій молоді, та й взагалі малинчанам, варто знати трагічну історію свого міста, своєї Батьківщини, пам'ятати та шанувати тих, хто віддав життя у тій війні, аби таке не повторилося "Ніколи знову!"