Післямова: То чим є 9 травня сьогодні? Без салюту і пафосу...

То чим є 9 травня сьогодні?

Питаєш себе, спостерігаючи, як на перехресті епох у моєму невеликому місті одна історія пильно дивиться в очі іншій, ніби граються у дитячу забавку, хто кого передивиться.

Завжди жадібно фотографую і прислухаюся – як до реплік присутніх, так і до своїх внутрішніх коментарів.

Але журналіст має лишати своє суб’єктивне в собі. Тому закцентую увагу на почутому.

…так багатолюдно сьогодні! І дітей багато!

Яка гарна погода, тому і людей прийшло чимало. А юних проте більше, ніж старшого покоління.

…ой, так затягнувся сценарій. Багато говорять, а треба більше дії, більше динаміки. Навіщо стільки тексту у ведучого? Треба б йому гарного режисера… Він режисер? Нічого, ще навчиться.

Нехай би отих кілька акцентів – танець, хор, дитячі вірші і покладання квітів. Того досить. А час витратили б на урочисту ходу до решти меморіальних куточків парку. Бо туди ніхто не хоче йти! Ветеранам важко йти так далеко? То їх же підвозять!

Так і вийшло…

Ще до поховання героїв (клумби порожні, кілька квіток тицьнули для годиться, видно, бо свіжа посадка) та до Вічного Вогню учасники мітинга підходять (і хто ж це перефарбував отой рожевий, як дитяча білизна, колір стіни біля Вічного Вогню у ще більш блюзнірський – яскраво-кораловий?).

А туди, углиб парку – натхнення не вистачає. Та і на що там дивитися, якщо Курган стоїть обдертий – прибрано, чисто, проте голими ребрами світить основа його.

Ускрізь біля пам’ятників і пам’ яток – почесна варта. Часом питаєш дітей про місця, біля яких у цю мить чатують – знають не все або і нічого. А засуджувати не поспішайте. Ми самі пам’ятаємо дещо про щось, а більшість стирається часом чи байдужістю.

Ветеранів, отих справжніх УБД другої світової, вже вистачає порахувати однієї руки! Бо час невблаганний. Перед заповненою людьми площею для них стоять лави. Проте одна лишається порожньою.

А в іншому кутку площі – інші УБД. Мовчазна присутність правди про те, що війна не закінчилася. Так хочеться прочитати думки старих учасників бойових дій і нових.

Чому хлопців з війни на сході не запросили стати поруч із їх дідами? І хтось відповів: до них підходили, просили, але вони відмовилися. Стоять собі солідарним гуртом окремо від усіх. Їм так легше. Аби не віддалялися від нас, а ми – від них.

Згодом мітинг переходить на іншу територію – старе кладовище. Там інша атмосфера, рідніша ніби... Дехто із присутніх каже, що туди приходиш, наче своїх родичів пом’янути.

Хтось цікавиться, чому немає пострілів салюту? Та дорого тепер цей ритуал обходиться. І нащо він, коли стріляють на сході. Стріляють у війні, яка вже триває довше, ніж та, яку називали Великою вітчизняною.

В цей день, 9 травня 2018 року іде війна…

Збоку спостерігала Ірина Кримська.