Замість репортажу: «Новини села. Прямий ефір в маршрутці Малин-Київ»

До маршрутки Малин-Київ
Сів чималий гурт селян.
Змилені потерпли шиї,
Всім відомий добре стан
Опісля базарування…
Треба вдома швидко буть.
Жонка або муж в чеканні.
Ото й рушили у путь.
Побіля «пожарки» людність
Втислась у мале авто.
Зручно, що ідуть попутні.
Не зостанеться ніхто.
Гроші водієві справно
Й хутко всі передали.
І закономірно плавно
Спільну мову почали.

Дід із костуром з Любович
Земляка угледів тут.
Завели знаймі мову
Й власний про події суд.
Що там, як там і у кого,
А чому й таке-сяке.
Чом болять у діда ноги.
Чим скупив повен пакет.
«Похвалився» співрозмовник,
Інший, що жигуль продав…
А маршрутка, знай, мов човник,
Що долає даль уплав.

Гомонять, що трактор чистив
В закутках сільських сніги.
Мусив дід чвалать до міста
Костуром і в півноги.
Хоч автівка інваліда
Є у діда в гаражі.
Та туди немає сліду –
Снігові стоять кряжі.
Бо це ж трактор-прибиральник
Скинув сніг понад гараж,
Діду їхати нагально!
Одкопається дід аж,
Коли капежі поллються…
А сьогодні – пішачком.
Отака реальність люта.
По-сучасному: облом.

Дід зітхнув. Але продовжив:
«В нас концерт учора був!
От як можуть – то вже можуть!
Вже давно таке не чув!
Я б затанцював би хвацько,
Але ж костур, ледь ходжу…
От холєра, так зненацька
Старість провела межу…
На концерт звезли з Ялцівки,
з Берега із Білого.
Депутат-бо дав автівку,
Як фамілія його?
Точно! Транспорт Диняковий.
А район утяв концерт.
Знаєш, хто ще мовив слово?
Головний авторитет!

Сам Савельович Михайло
Гуморески нам казав…»
Діда перебив нахально
Той, що слухав і мовчав:
«Бреше!» «Що? - старий озвався. –
Анекдот – хіба брехня?».
«Бреше!» - ач, земляк затявся –
«Їхня мова – все х…ня!».
«Ти чого? Концерт безплатний!..»
Другий: «Бач? А якби ні?
Ти б і не пішов, понятно,
Слухать їхньої брехні!».

Дід на мить замовк та в чергу
Гарна згадка прибула:
«У Миколи мав вечерю,
Припросили до стола!..».
«Це отой, що наливає?
В роздріб чарку продає?»
«Ну, що маєм – то і маєм…
П’єм, що у продажІ є.
То я випив й ще раз випив.
Двічі по півгранчака!
Так взяло! Наледь наглипав
Хату після шмурдяка!».

«Чув я, чув… То спирт, не водка…
Спирт розведений водой!».
Третій втрутився: «А чотка!»
Другий: «Поки не тогой!..
То ж древесний спирт фабричний!
З Малина везуть в село.
Ринок же економічний…
Щоб його уже взяло!».
Дід сюжет ще не закінчив:
«Молодиця моя в крик:
- Де так тре було упиться?
Ти ж бо кволий чоловік!».

Публіка регоче з діда:
«Діду, треба ж більше пить!
Не по «пів», а повний й слідом
Ще один! Вже жить – то жить!».
Другий односелець мовить:
«Дід закалки ще тоЇ!
Повний самогону слоїк
за вечОр, міг удоїть!».
Смішки-смішками, а правда.
Тих дідів було завжди.
Але старість – то досада.
Не туди і не сюди.

Той, молодший, знов – про інше:
«Коли телиться твоя?»
«Вже! Учора! Наледь дишу!
Важко цупили теля.
Два часа тягли із жонкой.
Так цей раз чогось воно…».
«Старість тягне посторонки...
Й тягне вже туди, на дно…».
Пауза тут є доречна.
Та дід знову в діалог:
«А моя мені в той вечір
Обещала!.. а не змог!».

Всі зареготали поруч.
Звісно, дід – калічний пень,
Вже забув ту справу й пору,
Й ту останню ніч чи день.
Дід одказує: «Не теє!
Обещала дать сто грам!».
«Ну, а як же! Теж святеє!
Та чого ж не вдалось вам?».
«Молодиця каже: - Хай-но
Гляну ще раз, як теля…
А теля втекло нахально!
Отаке прудке маля!

Мати прочинила хлівчик
Й до копиці підійшла.
І теля – за нею впричіп,
Хоча хуга так мела!
От якби ж то молодиця
Стопку за труди дала,
Вже б теля дійшло ізвідси
До сусіднього села!..»
«Не дійшло б! – сміялись люди. –
Вовк загриз би чи мороз…».
«Ой, уже виходить буду!
Зупиніться мені ось!».

На Варшавці вийшли троє,
Щоб кульгати до обійсть.
Це лише одна з історій,
У яких селянський зміст.
Там, за снігом, вже турботи.
Поранка і хлів, город.
Сміху мало. А роботи!
Упрягається народ.

7 березня 2018 року
Підслухано у маршрутці «Малин-Київ»

З любов’ю Ірина Кримська

* * *  

Підпишіться на нашу сторінку в Facebook