Останнім часом із полиць магазинів Житомира й районів області зникають крупи, олія, цукор та інше, які розкупили, почувши про різке підняття цін на продукти харчування, для створення певних запасів.
Ми вирішили поцікавитися у читачів нашої газети, як вони ставляться до цього явища.
Ольга Іващенко, пенсіонерка, Ружин:
— На все життя не накупишся. Ми з чоловіком придбали по декілька пачок гречки, цукру, круп і кілька пляшок олії, нам вистачить. У нас непогано минулого року вродила картопля, є ще й овочі. Тож, думаю, голодними не будемо.
Ольга Власенко, студентка ННІ філології та журналістики ЖДУ імені Івана Франка, Малин:
— Я зараз на практиці в Малинській ЗОШ №3. Коли почав різко підвищуватися курс долара, ми з мамою вирішили трішки запастися крупами, олією, салом, м’ясом. Мій хлопець Андрій переконує мене, що ми рано панікуємо, і з часом все стане не свої місця. Його друзі не роблять продуктових запасів, сподіваючись на стабілізацію економічної ситуації.
Марина Чорноштан, держслужбовець, Житомир:
— Вважаю, що ці «продуктові гонки» створені штучно самими людьми й підприємцями заради збагачення. Ще не забули, коли влітку минулого року «змітали» з полиць маркетів, чекаючи по декілька днів, кухонну сіль, свічки… Великих запасів не роблю, бо крупи псуються. Сподіваюся, що скоро ситуація владнається і все буде добре.
Валерій Горб, викладач математики Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу Національного транспортного університету:
— У цій ситуації мене найбільше дивують наші люди: зараз вони самі собі створюють проблеми, як і де придбати ці продукти, а через місяцьдругий думатимуть, куди викинути зіпсовані крупи, які стануть непридатними до вживання. І гроші, що витратили, виходить, викинуть на вітер. Згодом однак потрібно буде купувати продукти. Дивує й те, чому в нас, в Україні, де вирощуються і соняшник, і цукрові буряки, і жито, і пшениця, які вирощуємо ми на наших чорноземах так стрімко зростають ціни на продукти? Невже скоро будемо купувати все закордонне, а як же підтримка вітчизняного виробника?
Василь Огородченко, таксист, Коростень:
— Я і моя родина спокійно реагуємо на масове скуповування продуктів харчування. Люди з сумками, візками у мене викликають іронію. Скільки можна купити круп і олії? Навіщо ними захаращувати всі балкони і комоди? Ми вже їздили раніше по ковбасу до столиці, купували «по блату» паласи, одяг, фарби. Невже люди так швидко забувають? Ця штучна сигналізація минеться з часом, все повернеться на кола свої. Головне, щоб нарешті настав мир в Україні, перестали гинути кращі сини нашої Батьківщини.
Розпитував Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.
Поділитися:
вологість:
тиск:
вітер:
.png){kind=small}
