Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Малинець знайшов портмоне з грішми і через поліцію розшукав власника

28.05.2014
Житомирщина

Коростенець Андрій Мельниченко - "бродяга світу"


Хтось із друзів назвав його «бродягою світу». Андрій не сердиться, адже розуміє, що то жарт. Він же не просто пересувається країнами і материками.

Пересікаючи паралелі й меридіани, відомий український мандрівник, коростенець Андрій Мельниченко пізнає світ.

— Десь у класі 5-­му, — пригадує він, — я купив карту світу, роздивився, як багато країн на ній, і вже дитиною загорівся бажанням скрізь побувати. У своїй уяві малював грандіозні плани, але вже тоді в моєму характері проявилася послідовність — я збагнув, що треба не просто мріяти, а діяти, починаючи з малого...

Отим «малим» стала для 15­-16­-річного підлітка мандрівка по своїй малій Батьківщині: на велосипеді він спочатку об’їхав усі села Коростенського району. Те перше досягнення його надихнуло, і одразу ж після закінчення школи юний мандрівник бере свою другу «висоту»: за 25 днів об’їжджає всі 25 районів Житомирщини.

У 1995-­му 21-­річний Мельниченко підкоряє нову «вершину»: спочатку двічі перетинає територію України з півдня на північ, далі — на своєму вірному велосипеді об’їжджає територію нашої держави уздовж кордону за 105 днів. Це була перша така довготривала мандрівка, що, разом із тим, знаменувала перший етап його загальноукраїнських мандрів. Тоді Андрій усвідомив важливість уміння спілкуватися з людьми у найнесподіваніших місцях і ситуаціях.

— За характером я — людина товариська і передбачлива, — говорить він. — Коли мандрував велосипедом, долав за день стільки, скільки міг чи скільки хотів. Відпочивав, дивився навкруги, фотографував, спілкувався з людьми, вів щоденник. Коли ж наставала ніч, я просто знайомився з місцевими людьми і хтось обов’язково запрошував переночувати.

— Ви так умієте, — запитую, — привертати, прихиляти до себе людей?

— У сільській місцевості, де люди, як правило, щиріші, гостинніші, чуйніші, це не так уже й важко. Що ж до відмінностей у ставленні в різних регіонах України, то, на моє переконання, людей розділяють політичні, націоналістичні погляди, соціальна нерівність, можливо, релігійні переконання. Але я — мандрівник, я був осторонь усього цього і просто спілкувався з людьми незалежно від їхньої національності чи від того, в якому регіоні вони живуть. І тому ніколи жодних труднощів у цьому плані не відчув.

— Який винесли із цього урок?

— Він — очевидний: треба ставитися до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставилися до тебе. І ще одне: тоді, в 1995­му, й до сьогоднішнього дня у своїх мандрах, спілкуючись із людьми, я ніколи не загострюю увагу на тому, що нас роз’єднує, різнить, акцентую на тому, що об’єднує. А це: бажання жити в мирі, щоб був порядок у державі й злагода у сім’ї, щоб робота була добре оплачувана, а діти — здоровими, щоб було що поїсти, у що вдягнутися — це об’єднує всіх, хто живе і в Україні, й у світі. Розуміння цього дозволяє мені знаходити під час подорожей спільну мову з людьми.

Після одруження в Андрія стався невеликий «простій», сім’я потребувала його уваги, але це не пригасило в ньому прагнення до нових відкриттів і вражень. Він зрозумів, що й сімейною людиною, працюючи, він усе ж може знайти час і можливості для мандрів. Тепер він поставив за мету відвідати всі 459 міст України. До тих 111-­ти, у яких уже побував і біля яких у своєму списку поставив «плюс», вирішив додати ще 348. За два роки свою мрію реалізував: 4 квітня 2012 року останній «плюс» був поставлений навпроти міста Прип’ять.

Враження від кожного міста він зафіксував у своєму щоденнику і на фотознімках. «На жаль, — каже, — чимало міст, наприклад, Донецької й Луганської областей, — невиразні, схожі одне на одне, бо, напевно, будувалися за одними проектами, як і всі шахтарські селища. Подекуди забуваєш, у якому ти місті, настільки вони подібні. Інша справа — центральна, західна і південна частини України із тамтешніми пам’ятками архітектури, замками, природними заповідниками й ландшафтними парками».

Мандрівник любить, як він каже, досліджувати світ зсередини, а не з вікна туристичного автобуса: у чому особливість мислення, характерів людей різних регіонів, що робить їх унікальними й неповторними.

— Мені здається, що менталітет жителів Сходу і Заходу відрізняється, — зазначає Андрій. — Із більш м’яким характером — жителі Заходу: це прості, звичайні люди, які раді гостям. На Сході й Півдні люди дещо жорсткіші, прямолінійніші. Але це не значить, що вони гірші. Середовище і навіть природа, кліматичні умови їх сформували такими.

Я ж відчував себе скрізь комфортно. Що ж до менталітету сільських і міських жителів, то у селах більше щирості. Там побачать тебе, чужого з рюкзаком, — обов’язково підійдуть і поцікавляться, чи не треба чимось допомогти. У місті ж можна «розчинитися» і ніхто тебе не помітить.

2012 року, завершуючи свій проект «Міста України», мандрівник задумувався вже над новим, щоб реалізувати свою дитячу мрію — побувати в усіх країнах світу. Саме до нього він послідовно йшов понад 20 років.

— У світі є 275 країн і територій, із яких 196 — незалежних і 79 — колоній, самопроголошених. Це все входить у мої плани.

За останні два роки мандрівник побував уже в 59­ти. Спочатку автостопом об’їхав навколо Чорного до Адріатичного морів через Балкани. Улітку 2012­го здійснив мандрівку «Велике європейське кільце» країнами Північної і Західної Європи. Об’їздив увесь Кавказ, у тому числі Абхазію, Південну Осетію, Чечню й Нагірний Карабах. Побував у Єгипті, Сербії й Косово, Афганістані, Італії, в «карликових» країнах південної Європи. Нинішній рік, як він сподівається, принесе знайомство з Іраном, Каталонією, Піренеями, Португалією.

Там, далеко від України, він побачив і зрозумів не дуже, напевно, втішну для наших співвітчизників особливість.

— На заході, — ділиться враженнями Андрій, — навіть в умовах економічної кризи люди набагато самостійніші й упевненіші в собі, у завтрашньому дні. Вони не чекають, що про них хтось потурбується — влада, держава чи якийсь доброчинець, а беруться за власну справу самі. І тому вони радіють життю, насолоджуються ним сьогодні й завтра. Зрозуміло, що вони мають більше на це можливостей, але в них мислення інше, інші пріоритети. Вони більше цікавляться культурою, люблять активно відпочивати. У нас же закладено було ще колишньою системою: головне — працювати, працювати...

Андрій Мельниченко — людина небагата. Він працює охоронником, якісь кошти зі згоди родини відкладає із заробітної плати. Але в основному мандрує за рахунок спонсорської допомоги і вміє це робити максимально дешево.

На своєму сайті він так і написав: «Я — небагатий, але впевнений, що досягти мети — відвідати всі країни світу — простій людині цілком досяжно».

Для цього, переконаний він, треба мати величезне бажання і бути послідовним у своїх діях. А ще — уміти примусити свої знання і досвід працювати на завтрашню мандрівку. Скажімо, вирушаючи в якусь країну, інколи він бере напарника­новачка, котрий може спонсорувати подорож. Надає консультації, як виїхати з України за наміченим маршрутом, придбати найдешевші квитки, як влаштуватися в незнайомих місцях... Світ не без добрих людей — переконався мандрівник. Йому самому нерідко допомагали зовсім чужі люди в країнах, куди вперше ступила його нога.

А ще тримає його на всіх дорогах світу його власний кодекс честі.

— Якщо я одружений, то із усіх своїх мандрів я повертаюся додому до дружини. Якщо турбуюся про своє здоров’я, то не буду палити, пити, зловживати наркотиками — це не для мене і не про мене. І хотів би мати з собою таких же напарників.

Проект Андрія Мельниченка «Світ для всіх» стає в Україні все більш популярним. На кожну його мандрівку знаходяться спонсори, бажаючі приєднатися до нього. Він же сповнений нових планів. У ці дні побував в Ізраїлі, у травні відвідає Непал, Індію, Бутан і Бангладеш, у червні — Норвегію і Шпіцберген...

Після повернення в Україну він пообіцяв знову зустрітися, розповісти нашим читачам про великий і прекрасний світ, відкритий ним.

Джерело: Житомирщина, Іраїда Голованова

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація