«Медична реформа: більше проблем, ніж користі». Точка зору лікаря-депутата

Б.С.Сметанюк — знана в області людина: хірург вищої категорії із багаторічним стажем, керівник профільного відділення Чуднівської центральної районної лікарні, депутат обласної ради не одного скликання.

Богдан Степанович часто виступає на сесіях із різних питань, та найбільше, звичайно, його хвилює ситуація, котра нині створилася в охороні здоров’я, адже знає її, як мовиться, зсередини. Ми попросили Б.С.Сметанюка поділитися своїм баченням проблеми.

— Богдане Степановичу, сказати, що нині людей не задовольняє стан медицини — значить нічого не сказати. Заради об’єктивності зазначимо, що є в області гарні сучасні лікувально-профілактичні заклади, висококваліфіковані спеціалісти. Але медична допомога, особливо для селян, стає все менш доступною. Звідси — й нарікання, й, мабуть, ностальгічні спогади про те, якою галузь була раніше.

— Знаєте, нинішнім становищем галузі не вдоволене не лише населення, а й самі медики. Кажу це з повним правом і відповідальністю як лікар-практик. Можливо, я дещо здивую вас одкровенням, але ностальгія ця є й у багатьох фахівців, особливо тих, хто багато років працює в медичній службі й може порівняти колишню ситуацію з теперішньою.

Я — не прихильник радянської влади, але, сприймаючи об’єктивно розвиток галузі, маю пригадати її становлення, систему охорони здоров’я, котру йменують «системою М.О.Семашка», першого наркому охорони здоров’я Радянського Союзу. Після революції назріла необхідність створити державну медицину, коли держава повністю взяла на свої плечі фінансування профілактики, лікування й оздоровлення в санаторіях громадян. І така система дала дивовижні результати. За перші ж 50 років тривалість життя людей зросла на 26 років. І це, зважте, в ті часи, коли були голод, репресії, Друга світова війна. До речі, весь світ оцінив цю систему, чимало країн запозичили її підвалини.

— На жаль, нині ми можемо лише згадувати колишні успіхи в охороні здоров’я. Чому ж багато що трасформувалося з доброго в негативне?

— Відразу, щоб не було зайвих розмов, скажу: я — українець, люблю свою країну, щиро вболіваю за неї. Тому, мабуть, і прагну викрити окремі «хвороби», щоб була наша Україна міцною й квітучою.

Так ось, поступово сталося так, що медицина почала фінансуватися за банальним «залишковим» принципом. А поскільки в Державному бюджеті грошей завжди не вистачало, то в нашу галузь кошти направлялися мало не в останню чергу. Що з цього вийшло? Поступово руйнувалася матеріально-технічна база, старіло обладнання, урізалися витрати на ліки, харчування хворих у стаціонарах.

— Буваючи за службовими обов’язками в медзакладах на місцях, зіткнулася якось з таким кричущим фактом: в одній із центральних районних лікарень операційний стіл настільки був застарілим, що хірурги мали притримувати безтіньову лампу над хворим, аби під час операції вона не впала на нього. Скільки керівники лікарні не писали про це — жодної реакції. Якось навіть завітала туди колишня голова облдержадміністрації, пообіцяла, що допоможе. Та ще кілька років потому на цьому «столі-інваліді» мучилися хірурги, ризикуючи життям хворих. До речі, й на недавній сесії обласної ради лікар-депутат В.П.Гордійчук порушив проблему застарілого медичного обладнання в районах...

— І ці факти — підтвердження моїх думок. Знаєте, що парадоксально? Керівники центральних органів влади знайшли «досить оригінальний вихід» зі становища: зекономити бюджетні кошти за рахунок закриття ряду лікувальних закладів та звільнення частини медичних працівників.

— Наскільки зрозуміло, йдеться про реформи в галузі? Справді, кожен міністр охорони здоров’я починав своє, до речі, недовге перебування на цій посаді саме з декларування про необхідність реформування служби. Недавно призначений — теж оголосив про «відродження медицини». Яке те відродження — вам, мабуть, краще судити.

— Так, ота, вибачте, реформаторська сверблячка не дає спокою керівникам галузі. Пригадаймо серпень 2010 року. У верхах рішення про реформу прийняли, але як її здійснювати, достеменно не знали. Вирішили провести спочатку експеримент, визначивши три пілотні області й Київ, виділивши на це чималі кошти. Міркували так: за 5 років у цих регіонах стануться зміни, й фахівці оцінять, чи виграли галузь і люди. Тоді позитивне рекомендуватимуть упроваджувати в практику, а негативне, звичайно, усунуто.

Минули роки, та що робиться в тих пілотних регіонах, по суті, для загалу невідомо. Але те, з чим можу ознайомитися в окремих ЗМІ та довідатися в спілкуванні з колегами, м’яко кажучи, аж ніяк не втішає. Смертність у догоспітальному періоді — зросла, зникають окремі спеціалізовані відділення. І це тоді, коли, скажімо, туберкульоз в Україні «процвітає», зростають онкологічні недуги. А тим часом усерйоз замахнулися на первинний рівень медицини: закриваються сільські дільничні лікарні й навіть ФАПи. Отже, реформа не лише не пройшла «на ура!», як чекали, а, навпаки, викликала подекуди у цих областях навіть значне невдоволення мешканців.

— У нашій області, ще за колишнього міністра охорони здоров’я, чомусь передчасно й активно взялися за реформування галузі...

— Саме так, навіть не дочекавшись результатів експерименту в пілотних регіонах. Почали створювати центри первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД).

— До речі, буваючи на місцях, чула, як керівники районних органів влади нерідко пручалися, а депутати довго не приймали рішень про створення цих центрів. У ряді населених пунктів громади виступали проти закриття медичних закладів.

— Усе це було. Та обстановку намагалися згори «врегулювати». Подивіться, що означає створення цих нових структур. Центр ПМСД — це окрема юридична особа, а, значить, і новий апарат управління, й чималенький. Пропонується закривати ФАПи у селах, де 300 жителів, бо не вкладаються ніби у нормативи. Тим часом фельдшерсько-акушерський пункт — це перша допомога для селянина: тут виміряють тиск, зроблять якусь процедуру. А уявіть, коли цей ФАП буде один на кілька сіл, і хвора людина має «дотеліпатися» до нього кілька кілометрів. Та й медику дістатися до хворого дуже непросто.

У нашому районі вже закриті всі дільничні лікарні. Пригадаймо, колись дільничні терапевти половину робочого часу повинні були перебувати на дільниці, обслуговувати виклики, проводити обстеження, саносвітню роботу. Не скажу, що все робилося в ідеалі, але все ж робилося. Тепер же, після реорганізацій сімейному лікарю немає чим доїхати до хворого. Та й люди, особливо в селах, якось збайдужіли до свого здоров’я: бракує грошей на лікування.

— Нині, мабуть, не минає наради, де б не говорили про руйнацію українського села. Чимало сприяє цьому, очевидно, й зниження рівня медичної допомоги.

— Що й казати, за останні роки багато сіл «збанкрутіли»: безробіття, моральна й культурна деградація населення, село спивається, «процвітають» наркоманія, крадіжки. Про хронічний алкоголізм і не кажу: п’ють дорослі й діти. На жаль, не виняток — і наш район. А сімейний лікар у таких умовах, як кажуть, один у полі — не воїн.

В області давно існує кадрова проблема. Молоді фахівці не поспішають на роботу в села. Бездоріжжя, брак житла, закладів культури та побуту навряд чи когось привернуть сюди. А виїзди фахівців за графіком у села — це, за відсутності спеціалістів на місцях, ніби й непогано, але не вихід.

— На одній із сесій обласної ради ви порушили питання про керівників відділів охорони здоров’я райдержадміністрацій. Говорили про те, що там, у більшості, працюють не профільні фахівці.

— Відверто кажучи, взагалі не розумію, навіщо створено цю структуру. Нехай такий відділ чи управління потрібен у місті, а навіщо він у невеликому районі? Та й зарплати там такі, що не приваблюють. Тож умілий фахівець не погодиться, мабуть, піти в чиновники. Тому й очолюють нерідко ці відділи охорони здоров’я люди, далекі за фахом від медицини.

— Отже, як бачимо, з реформою: куди не кинь — усюди клин. То чому ж лікарі, коли її запропонували, тоді не висловлювали своїх думок?

— А хто нас питав? Ця реформа відбулася, в більшості, без широкого обговорення з медиками. Нас просто поставили до відома. Відверто скажу: мені, лікарю, котрий усе життя віддав охороні здоров’я людей, боляче. Поки я не бачу від реформи позитивних змін, натомість негативу — чимало. Багато що, звичайно, впирається у фінансування. Ми зруйнували стару систему, а чогось кращого поки не придумали.

Можливо, деякі оцінки в нашій бесіді я надто загострив, але, повірте, дуже мене хвилює ситуація в охороні здоров’я, адже йдеться про майбутнє нації, зрештою, про справу, якій служу.

Джерело: Житомирщина, Галина Проніна