«Затихло все – одні проблеми. І соловейко затих… А самосвал ГАЗ-51 так махає!..»

Сіяти! Але спочатку звітувати

Цим дискурсом, який тривав традиційно довго, депутат Євген Заєць ностальгійно закликав колег 27 березня під час 37 сесії районної ради заслухати сільгоспсектор… про стан підготовки до посівної. Обранець з відчаєм говорив про стан речей (плачевний, звісно!) в сільському господарстві району, про своє здивування, як ще та радянського зразка техніка «махає» в наших умовах, про купу проблем, через які і в солов’я натхнення вичерпалося…

Але у красномовного депутата натхнення, воістину, незбагненно невичерпне. Його промови схожі за жанром на проповіді, якими він намагається чи то втішити, чи то виховати. А якщо стенографічно стисло, то скажу, що депутат пропонував внести до порядку денного звіт по сільськогосподарській галузі. Голова райради Микола Савченко поставив на голосування пропозицію як депутатський запит, у наслідок якого на наступній сесії всі дізнаються, як сіємо і жнемо. (Засумує, вочевидь, не лише соловейко…).

Як і відсутність гарних врожаїв у сільському господарстві, депутатів, навпаки, засмучує безперервна «косовиця» лісу і, на відміну від хліба, гарні врожаї сосон та дубів, які на очах у поліщуків курсують і курсують мимо, конвертуючись у чиїсь прибутки.

Все в наших руках. Навіть ліс

Тема лісової галузі кілька разів звучала того дня у сесійній залі. Депутат Недашківський риторично запитав після доповіді про соціально-економічний розвиток Малинщини голови Малинської РДА Володимира Литвиненка, чому на Малинщині ріжуть лісу більше, ніж садять. Еге ж, дискусія на цю тему безперспективна поки що, як і ситуація з тотальним нищенням лісу. Адже, як коментують фахівці галузі, немає мораторію на вивезення кругляка, та й внутрішній ринок не здатен поглинути такої кількості виробленої деревини. От і їде ліс, куди тре… а ви менше знати будете, то міцніше спатимете.

Ще більше стривожило під час сесії одне лісове питання, котре дивним чином проминуло обговорення на комісії і віртуозно вскочило до порядку денного як легка імпровізація головуючого. Однак чи така вже це імпровізація і чи такі легкі її наслідки? Щоб не катувати читача здогадками, повідомляю, що на сесію винесли питання про передачу ДП «Лісгосп АПК» з обласного підпорядкування у власність сільських і селищних громад. Хіба ж це погано? Ні, наче. Але тут у докопуванні до суті без фахівців не обійтися.

Агов! Де ви, фахівці? А мали б бути. Тим паче, що вони обидва – депутати райради і, за щасливим співпадінням, – керівники того ж таки ДП «Лісгосп АПК»!

І що? Нічого. Дивним чином, як елемент тієї ж, гадаю, імпровізації, обидва відсутні – і Антонюк, і Сивко. Проте дуже хочеться послухати про новітні зміни і потенційний позитив від того, що наш ліс буде в наших руках. Це ж ліс. Тільки-но прислухайтеся: єдиний відновлювальний ресурс нашого здоров’я і добробуту…

Кадри вирішують: Все! Йдемо на пенсію

Тенденція покидання посад звичними вже багато років, а то й десятиліть, публічними особами (грамотніше – держслужбовцями і тими, хто прирівнюється до них) – сьогодні вже не дивує. Хоча добровільний хід на пенсію у декого – просто хіт!

У рейтингу здивувань громади першим був і лишається екс-редактор «Малинських новин» Іван Вознюк. Дехто у залі перешіптувався, що могли б запросити колишнього керівника до «білого дому» і публічно подякувати, раз його прізвище згадується в одному із рішень даної сесії. Хоча й згадується якось неприродно непримітно як для такої постаті: у питанні «Про затвердження розпоряджень голови районної ради», цитую, «… затвердити розпорядження від 27.02.2015 р. «Про звільнення Вознюка І.І.». Ні тобі грамоти з букетом, ні публічного дякую від громади, яка таки рухала «Малинські новини» вперед, передплачуючи в окремі роки більше 10 тисяч примірників їх! Невдячно, панове, нечемно…

Але з букетами і посмішками проводжала сесія на пенсію заступника голови районної ради Михайла Левковця і радника голови районної ради Марію Насєканову. Їм і подякували, і побажали швидкого повернення, буцім закон щодо держслужбовців-пенсіонерів лише до 1 січня… отож вертайтеся і працюйте! Оплески.

Молоді кадри – беручкі до роботи

Таке враження справили, принаймні, два кадрові дебюти, зіграні в сеcійній залі. Ретельно і впевнено, як отченаш прочитала, виступала з бюджетних питань заступник начальника управління фінансів РДА Марина Козленко.

Помітне хвилювання доповідачки впало в око, як і бездоганне знання всіх цифр бюджету. І то дуже втішно, що куратор районних фінансів сьогодні така компетентна молода особа (ще б «укомплектувати» її благополучним бюджетом!.. Що? І помріяти не можна?).

Другий – короткий, але так само впевнений дебют виконав Микола Кузьменко, обмежившись скромним «дякую» за призначення його редактором «МН» і лишивши невтамованою цікавість представників громади щодо плану дій і програми на майбутнє на новій посаді. Натомість заметушився: «Прошу вашої підтримки. Не даю ніяких обіцянок. А тепер дозвольте покинути сесію. Поспішаю! Треба здаватися…» (п’ятниця – день друку суботнього числа «МН», тому й «здаватися» - у друк тобто.).

І таки здався. Як тут не здатися, коли колектив наполіг саме на кандидатурі Миколи Кузьменка, висунувши його на посаду і завбачливо внісши зміни до редакційного статуту про те, що трудовий колектив редакції сам переймається висуванням кандидата на посаду редактора. От Микола Кузьменко і здався, а депутати одноголосно підтримали і проголосували за нового редактора і контракт районної ради з ним на п’ять років. Працюйте! Оплески.

Головне, щоб роботу виконали. А платити?..

На сесії голосували і за внесення змін до районного бюджету. Із вільних залишків бюджетних коштів відділу у справах сім’ї, молоді і спорту 52,5 тисячі гривень дають на погашення кредиторської заборгованості (12,5 тисячі) і на реалізацію програми «Розвиток фізичної культури і спорту на 2012-2016 роки» (40 тисяч).

Три тисячі – управлінню праці і соціального захисту населення на виплату матеріальної допомоги ветеранам до Дня Перемоги.

По п’ять тисяч – на реалізацію програми «Призовна дільниця на 2011-2015 роки», на програму профілактики злочинності на ці ж роки, на програму забезпечення діяльності РДА.

Двадцять тисяч гривень мають хоч якось підтримати переселенців зі східних областей і учасників АТО.
У резервному фонді лишається 67,7 тисячі.

Найбільша сума дісталася – 151 тисяча – відділу освіти РДА. Однак він відразу з грішми і попрощається, виплативши кредиторську заборгованість щодо давно виконаних ремонтних робіт у Гранітненській та Недашківській школах. З приводу такої методики розрахунків депутат Костерєв дав коментар керівника: «Будь я на місці підрядника, то вже подав би до суду. Отож швидше платіть, щоб не заплатити 300 тисяч замість 100».

За що розплатяться сільради?

Двісті тисяч від Любовицької сільради піде на придбання паливно-мастильних матеріалів для підвезення учнів та вчителів до шкіл району та оплату енергоносіїв навчально-виховних закладів. До цих же витрат підкинуть грошенят Недашківська й Б.-Вороб’ївська сільради.

Ворсівська сільська рада спрямує до бюджету 24 тисячі на придбання дитячого майданчика для своєї ж школи-садка. А Чоповицька селищна має поділитися п’ятдесятьма тисячами на охорону приміщення своєї ж лікарні.
Мимохідь на сесії депутати дізналися, що 12 сільрад не спроможні самі себе забезпечити зарплатнею. Але таки отримають її. Бюджет хоча й бідний, але ж свій.

І на останок…

Прямуючи маршрутами порядку денного, не обійшли і питання доріг. Дороги у нас є. А грошей на їх утримання і ремонт немає. Тобто є, але мало.

Депутатам роздали гарний папірець із заходами щодо розвитку дорожньої мережі району на 2015-2017 роки. Полишимо гіркі зітхання і просто звернімося до безпристрасних цифр. Із 316 кілометрів доріг в районі в поточному році капітальним ремонтом мають ощасливити 36 кілометрів, в наступному – 31, а в 2017 – 29. А поточний ремонт переживуть у 2015 – 73 кілометри, у наступному – на 1 км менше, а в 2017 – на два більше.

Вам оці цифри про щось говорять? Гарно було б порівняти з показниками кілометражу і грошових вливань в ремонт шляхів з показниками світлого минулого. Щоб ми знали, наскільки кепські справи на дорогах, якими рухаємося в світле, сподіваємося, майбутнє. А раптом все краще, ніж ми плачемо? І ми посміємося крізь сльози?

Ірина Лузанчук