27 лютого 2016 року на Українському радіо в гостях у Євгена Лущикова. Говоримо про Юрка Гудзя.

Слухати тут http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=1167930

Його не можна вважати стопроцентним малинчанином, але разом з тим Малин у житті одного з найталановитіших українських письменників кінця ХХ – початку ХХІ століття Юрка Гудзя відіграв певну роль. Він деякий час вчився у Малинському лісотехнікумі, потім часто приїжджав сюди в справах. Можливо наше місто й стало тою відправною точкою, з якої пролягла його дорога в літературу…

 «В шістнадцять років, на Різдво
я добирався до свого села
І мерз на нічних вокзалах
Києва, Малина й Звягля.

Дослідження розвитку адміністративно-територіального устрою і підпорядкованості завжди були актуальними і вельми цікавими не лише для істориків та економістів. Оскільки в межах тих чи інших територій формувались культурні традиції, господарські зв’язки і навіть створювався свій неповторний менталітет населення, то можна зрозуміти весь комплекс інтегруючих процесів на певній території та їх вплив на державницьку динаміку розвитку.

Понад 120 років функціонував Радомишльський повіт, який було утворено в 1795 році в складі Волинської губернії, а з 1797 року в структурі Київської губернії.

Найбільш сконцентровані дані про Радомишльський повіт можна віднайти у “Енциклопедичному словнику” Брокгауза та Ефрона

Протягом кількох століть на малинській землі живуть поруч представники різних націй – українці і поляки, чехи і росіяни, білоруси і євреї. Останні тривалий час були чи не найбільш представлені у нашому краї.

В умовах царизму єврейству було нелегко, Катерина ІІ, скажімо, спеціальним указом визначила «смугу осілості», де їм дозволялось займатися ремісництвом, торгівлею, зокрема в Київській губернії, до складу якої входив і Малин. Олександр І заборонив євреям жити в селах, тому більшість їх концентрувалась у містах і містечках.

Кілька років тому, від’їжджаючи з Варшави в Київ, я зайшов до книгарні, де в око впав географічний атлас світу. Листаючи його, звернув увагу, що на загальній мапі Україні невеличким кружечком був відмічений Малин. На душі стало якось по-домашньому затишно і тепло. Нічого дивного в цьому не було, проте захотілось дізнатись як наше місто представлене не лише в картографічних, але й у енциклопедичних виданнях. Звичайно, що в одній статті об’ємно і повно розглянути це питання неможливо. Та разом з тим спробуємо здійснити невеличку «прогулянку» по сторінках енциклопедій.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. в Російській імперії характеризувався як період стрімкого поширення різноманітних революційних ідей. Ними захоплювались представники різних соціальних верств, прошарків, національностей та віро сповідувань. І дворянство тут було далеко не винятком.

Серед архівних документів є такі, що свідчать про підтримку ліворадикальних революційних організацій й членами родини Миклуха-Маклаїв. Зокрема, мова йде про Марію Сергіївну Миклуха-Маклай – дворянку Київської губернії, колишньої слухачки Київських вищих жіночих курсів. За документами Київського губернського жандармського управління вона була «лет 30, среднего роста, плотного телосложения, русая, на левой брови шрам, на бороде три родинки и на лице одна родинка». Щоправда, широкому загалу ця особа практично невідома, оскільки у родовідній гілці Сергія Миколайовича Миклухи-Маклая  фігурує донька Майя.

У довоєнний час на Малинській паперовій фабриці при робітничому клубі було створено ряд творчих колективів, які користувались популярністю у всьому місті.

Велику роль у розвитку творчого слова на підприємстві зіграли в цей час так звані стінні газети, або як їх ще називали – стіннівки.

Звичайно, що в нинішній час суцільної інформатизованості стіннівки виглядають якимсь анахронізмом, хоча вже й не таким далеким. Робкори (читай – робочі кореспонденти) висвітлювали в них важливі аспекти виробничого та побутового життя працівників фабрики.

Одним із важливих елементів міської структури, що покликана гарантувати безпеку мешканців є пожежна служба. З огляду на це вже якось важко уявити центр Малина без «пожарки», що стала невід’ємною частиною не лише минулого, а й сучасного життя нашого міста…

Пожежні служби в українських населених пунктах почали формуватися в окремі структури у 1850-1860-і роки. Спочатку пожежна охорона населених пунктів пройшла період формального оформлення з набуттям чинності у 1860 році «Положення про створення громадських пожежних команд.

Так уже трапилось, що в історичних і краєзнавчих дослідженнях про Малин чи не найменше уваги приділялось висвітленню медичної сфери у місті. Таке становище справ можна, певною мірою, виправдати і пояснити. Але робота з архівним матеріалом дає нам сьогодні можливість розкрити період становлення та розвитку медицини в нашому місті доволі багатогранно та багатоаспектно…

 Розвиток медицини як окремої галузі в Малині можна віднести до 1870-1880-х років.

Розглядаючи питання розвитку освітніх закладів на Малинщині в період від реформи 1861 року, що звільнила багатомільйонну масу селянства від кріпацтва, до  Жовтневої революції 1917року, необхідно зазначити про поступовий динамічний розвиток освітніх закладів, а загалом і загального освітнього рівня населення краю.

У 1862 році одночасно з народним початковим однокласним училищем в Малині виникає подібний навчальний заклад і в Скуратах. 

Малинська паперова фабрика розпочала свою діяльність у 1871 році, а через два роки тут було організовано акціонерне товариство “ Малинська письмово паперова фабрика”. Першим головою цього товариства став радомишльський купець Алоїз Іванович Себер.

На превеликий жаль сьогодні невідомі всі, хто стояв на чолі акціонерного товариства до 1917 р. Лише знаємо, що функції  розпорядчого директора  у 1885 р.   виконував    С. Гендерфель, та те, що в різний час директорами були Ляшкевич, Тахтенберг, Горенштейн. Ця сторінка історії вимагає свого серйозного і фундаментального дослідження.

Великий украинский писатель Олесь Гончар как-то заметил, что справедливыми армиями движет не ненависть, а любовь. Казалось бы это утверждение противоречиво по своей сути, поскольку о какой любви и чистых чувствах можно говорить, когда речь заходит о самой кровопролитной войне в истории человечества – Второй мировой. На первый взгляд это так, но все-таки…

 Она – Мирдза Меднис – латышка, он – Юрий Приходько – украинец. Познакомились в трагическом 1937-м году в детском приемнике, находившемся в Пуще-Водице, куда со всего Киева доставляли детей «врагов народа» в возрасте от двух до восемнадцати лет. Мирдзе шел пятнадцатый год, Юрий был на год старше. Они сразу понравились друг другу и поняли, что уже никто и ничто их не сможет разлучить.

Про церковно-приходські (парафіяльні) школи складалось достатньо довгий час враження як про навчальні заклади, що покликані були «забивати» мізки дітворі всяким інформаційним непотребом. Проте, саме цей тип шкіл був найпоширенішим на території Російської імперії і саме вони формували широкий прошарок грамотного населення.

Але при цьому велика роль належала конкретним людям – вчителям та священикам, які організовували справу шкільництва…

Коротка розповідь про Василя Мелещенка – наймолодшого учасника Малинського підпілля

 У липні 1941 року Малин був окупований фашистами. І вже наступного місяця у місті почали виникати невеликі групи опору. Проте діяли вони розрізнено й здійснювали немасштабні малі операції, які не претендували на особливий успіх. Лише наприкінці осені, з появою у місті офіцера радянської армії Павла Андрійовича Тараскіна, починає зароджуватись справжня підпільна організація, яка проіснувала 630 днів.

Олександр Олексійович Іщенко – знаний в нашій країні футбольний фахівець, заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, майстер спорту СРСР.

В.А.Студинский, доктор исторических наук

Людей неинтересных в мире нет.
Их судьбы – как истории планет.
У каждой все особое, свое,
И нет планет, похожих на нее.
( Е.Евтушенко).

 Легенда украинской бумажной промышленности.

(Штрихи к портрету В. Н. Неманихина).

         История украинской бумажной промышленности связана с многими именами известных инженеров, конструкторов, рабочих, ученых, организаторов производства. И, конечно, одним из них был Владимир Николаевич Неманихин. Его еще при жизни называли легендой, о нем говорили как о человеке незаурядных организационных способностей, немало внимания его личности уделяли и журналисты.

 Писати про нього цікаво і складно. Це особистість самобутня і суперечлива. Про нього ходить багато розмов, які часто переростають у різного роду плітки. Але він, не зважаючи ні на що, іде своїм шляхом.

Він знаний у спортивних колах, як прекрасний спеціаліст і майстер своєї справи.

Його мама мала чудовий голос і, працюючи у сфері торгівлі, співала в народній зразковій капелі бандуристів «Зірниця», якою керував заслужений працівник культури І.С.Кривенчук. Жила сім′я Гуренків в самому центрі міста Малина, де з одного їхнього будинку був чудовий старовинний парк та міський стадіон, а зовсім поруч Будинок культури.

Ми якось так дивно побудовані, що більше звертаємо увагу на імпортні продукти, вивчаємо поглиблено чужі мови, слухаємо закордонний поп чи рок, зачаровуємось грою голлівудських акторів… А потім, стежачи за «Х - фактором», дивуємось звідки у нас стільки невідомих самобутностей. Зрештою ж з’ясовується, що в Україні не гірші співаки, спортсмени, художники, вчені, письменники.

Тому ми й вирішили знайомити своїх відвідувачів сайту у рубриці «Малинський ексклюзив» з вітчизняним інтелектуальним продуктом – непересічними, цікавими, багатогранними особистостями. Перший з них – заслужений артист України Сергій Гуренко. Читайте найближчим часом...