Facebook 

 

Напишіть нам   Реєстрація    Вхід

Кордони ЄС для українців залишаться закритими

12.12.2014
Малин

Книги наших земляків. «Бурштиновий розмай» поета з Малинщини


«Як сріберний одяглий грім», -- ці зворушливі і насонцені рядки відомого українського поета В.Свідзинського мені мимоволі пригодилися, коли я прочитав вірші мого земляка Сергія Дехтяренка з його поетичної збірки «Бурштиновий розмай».

Я гортав сторінки і почув, як «ранок щастям бризнув» і «Срібло плеще джерело», побачив, як «розлігся ранок сріберно». І душа стременулася ностальгічним відчуттям за живим і трепетним словом, котрого, як мені здається, сьогодні не вистачає у поезії. У риторично словесних катакомбах ми чисто губимо багатство українського слова, що явилося до нас з води, з місячної перезви.

І яка то серцю втіха, коли з багатоголосся поетичних дебютів почуєш слово, рідне і близьке твоїй душі, що зануртує свіжістю почуттів. Саме це я і відчув, читаючи поезії Сергія Дехтяренка, який шукає і часто знаходить таке слово, від якого світлішаєш і добрішаєш душею. І то – пошуки як то мовиться, «не для штуки». Хіба не зрадієш і не помолодшаєш, коли прочитаєш:

У вікнах мальви похапцем
Дрімоту хмар полощуть –
І чути, як у шльопанцях
По стежці чапа дощик.

Разом з поетом відкриваєш майже забуте – «Як «Вечір чорнобривцями глянув у вікно», «Місяць в очереті Жовтий чистить дзьоб», що «Недописаним рукописам день осінній догорів».

І насамкінець:

Зоря, скупавшись в озері,
Збентежена трішки
У ліс спішить із козубом.
У ліс по сироїжки.

Після цих рядків хочеться, нестерпно хочеться – до лісу, де немає і не може бути суєти.
А ще хочу додати, що Сергій Дехтяренко проживає у мальовничому Поліському селі Лісна Колона, що на Малинщині.

І головне кредо його неспокійного життя – любити землю, велику українську родину, шанувати матір і Слово.

Василь СТАШУК, голова міжрайонного літературно-мистецького об’єднання «Посвіт» імені І.Огієнка.
 

Поділитися:

Коментарі

Логін: *
Пароль: *
Коментар: *
Відмінити
* Необхідна інформація