Дев’ятого квітня голова Малинської райдержадміністрації Володимир Литвиненко й начальник  районного відділу освіти Віталій Коробейник уже не вперше їхали до села з місією, яку б вони, гадаю, воліли б краще не переживати. Цього разу – до Іванівської школи – поговорити з людьми про перспективи сільського освітнього закладу.

І статистика та ж невтішна, і як її людям озвучувати, що настав час, коли повноцінно школи в районі можуть функціонувати за умови, якщо їх буде не 24, а 15. Як черговий раз говорити про це, ріжучи по живому і душу селян, пророкуючи, що згасне ще один вогник надії – бо для села школа і є надією?

Іванівка схожа і не схожа на інші села. Однак всі, хто був того дня на сході села в холодному сільському клубі знали, що розмова

Він загинув від підступного осколка. Беззвучний розрив снаряда у повітрі, кілька секунд і:
- Хлопці, мене, здається, ранило…

Експерти припускають, що тоді, як і в багатьох випадках смертей наших захисників, агресором була застосована заборонена зброя. Але хіба для того агресора є розуміння поняття «заборонено»?

А якби Василь Бондар не вийшов у ту мить із бліндажа? А якби чоловік після лікування поламаної ноги лишився вдома – мав на те повне право, і ніхто б не дорікнув? Адже дивом лишився живим тоді, і ще раніше, і ще раніше. Його бензовоз згорів. Проте Василь рвався назад, на передову, бо там його побратими. Тим паче й машини нові прислали. «Одна – моя!» - попередив він і поспішив повернутися у стрій, у гарячу зону під Дебальцеве.

Щоб ніхто раптом не затримав через недоліковану

Небесна сотня.

Вона стала трагічним символом переваги наших високих переконань над нашими ж манівцями, помилками і компромісами. Революція Гідності із такою великою жертвою від рук нелюдів мала б закінчитися остаточною перемогою там, де почалася, - серед кривавої бруківки київського середмістя. Однак вона триває на сході та півдні.

Якби ті завдання, що ставили перед собою багатотисячні представники всього народу на Майдані, були остаточно виконані, річка крові не впала б прямо з неба в праукраїнські степи і не текла б бурхливою й загрозливою стихією зі сходу на захід, змиваючи нашу новонароджену віру, вбиваючи надію і нехтуючи любов – усе краще людське, що там, на сході,

Молилась. І молилась. І молилась.

Він повернувсь – єдиний мій синок.

Яка від неба вимолена милість!

Удома. Бо відбув на сході строк.

Удома. Біля мами і дитинства.

Тут пахне піч і каша із печі.

Тут вийшов до криниці – і умився.

Хоча не вийде. Гопки хоч скачи.

Не витягне й мені води з криниці.

Не скосить луга, коли час на те.

За свій обов’язок свою віддав правицю.

І каже: «Небагато – за святе».

Не пІде. А як пІде, то не скоро.

Можливо, 15 лютого стане символічним для України? Воно не повернуло матерям їх синів, що поклали життя в чужій війні в Афганістані. Але, може, воно не дасть загинути тисячам наших чоловіків у страшній війні на сході України, бо їх і так щоденно десятками ховає німа земля нашої Батківщини, а в небі нашої Батьківщини стоїть, не стихаючи, волання материнських сердець і серця народу...

У Малині 13 лютого о 10.00 розпочався мітинг пам'яті воїнів-інтернаціоналістів.

Хоча тепер їх називають ветерани

Кажуть, перший раз – випадок, другий – співпадіння, третій – закономірність. У випадку з новою традицією недашківських аматорів пера, навіть не закономірність, а вже традиція.

УЧАСНИКИ СВЯТА 17 січня 2015 року

Минулої суботи, 17 січня, Недашки організували і провели втретє свої «Поетичні читання». Ця затишна камерна презентація власних творчих досягнень, літературного росту показала учасникам і гостям свята, що ініціатива і опора на власні сили – найпереконливіший засіб підтримки

Сьогодні ця присвята - салату "Олів'є",
Що нам колись давно явив єство своє.
Промовлю щиру й пишну оду
Устами вдячного народу.
О! хай утішиться душа!
Предметом даного вірша –
Салат-француз, салат-кумир,
Він чемпіон і богатир!

Чи знав хлоп Олів'є – черпак! –
Котрий в Москві мав ресторана,
Що слава звалиться отак,
Й епоха "Олів'є" настане?
Він просто бізнес розвивав:
Кришив картоплю, огірочки…
Він просто до тарілки клав

Уривки з шкільних творів

Артем Б-х:

Я ніколи не задумувався, що в Україні почнеться війна, що буде кровопролиття людей за свою країну. Також я не знав, що у нашій країні є такі люди, які не байдужі до наших військових та добровольців: попри всі обстріли їдуть на схід... Найбільше я боюся, що ця війна може перерости у третю світову, що може загинути багато наших людей, які ні в чому не винні. Але я щиро сподіваюся, що війна закінчиться і наша країна переможе. Україна непереможна.

Артур Щ-к:

Росія завжди зазіхала на наші родючі землі і на наш працьовитий народ. Ще Катерина намагалася занапастити нашу рідну землю, але їй не вдалося зламати козацький дух у нашому народі... У стані війни наш народ проявляє себе відважно і мужньо. Ми гордимося нашими героями. Ми впевнені, що наші воїни переможуть, бо

Шановна громадо Малина й Малинщини!

Літоб’єднання «Посвіт» ініціює створення книги «Малинський Майдан», присвяченої революційним подіям 2013-2014 року.

До участі у співавторстві запрошуються журналісти, чиї публікації відповідної тематики вийшли у місцевих ЗМІ, в інтернет-виданнях та опубліковані в блогах; фотографи, професіонали й аматори, хто зафіксував у кадрах події Майдану, їх відлуння в Малині, боротьба України за свою цілісність, святкування 200-річчя Кобзаря, участь земляків у буремних подіях сьогодення; поети й письменники з їх творчим доробком (вірші й поеми, нариси, оповідання, есе, щоденникові й дорожні записки, пісні, листи, листування в інтернет-мережі); художники, професіонали й аматори,

У школі з історії я мала п’ятірку. З тієї по-радянському трактованої історії. Однак історія Криму і тоді, і дотепер лишалася для мене, як, гадаю, і для більшості моїх співвітчизників, білою плямою. Я любила Крим тому, що моє прізвище мало з цією географічною назвою один корінь. І мріяла побувати в Криму. Побувала взимку в середині дев’яностих, супроводжуючи на відпочинок своїх учнів-чорнобильців до санаторію в Алушті.

З тих трьох тижнів перебування на субтропічному чорноморському узбережжі лишилися ніби неприв’язані до реальності пазли: на трояндових кущах не змерзли бутони; у лютому можна було ходити без куртки; лікарі й масажисти переживали, буцім, мусять до нас, радіаційних торкатися, а їм ніхто за те не доплачує; у їдальні санаторію подають картоплю з Туреччини; зустріла місцевих — україномовних вихідців з Чуднівщини…

Я — радикал, бо просто хочу жити!
Триматись прямо, очі не ховать.
Нас звуть бандитами самі ж бандити,
Що звикли всіх козлами називать.

Я — радикал, бо вірю в Україну,
Які б негоди, бідну, не трясли.
Тепер сокиру встромлено у спину —
І улюлюкають кремлівськії посли.

Я — радикал. І нам не по дорозі
З тобою, Путін, як би ти не млів.
Рятуй імперію свою — її корозить!
Рятуй своїх манкуртів і козлів.

Я — радикал. Тримаю оборону.
Бо пів народу — досі ще раби.
Їх Україна — це анклав і зона,
І шмат гнилого хліба для юрби.

Я — радикал. А ти? А він? А решта?
Ти — слава України чи ганьба?
Вже меч об меч іскрою битви креше!
Вже вирішальна для тебе доба!

Ти радикал?

Перш ніж друкувати ці рядки, я хотіла розмістити фото автора. Потім вирішила, що зайве. Річ не авторі, а в його правоті. Перш ніж друкувати ці рядки, я довго думала, які саме цитати надіслати в мережу, бо одна влучніша й правдивіша іншої.Вирішила подавати порціями.Хочте їжте, а хочте — поділіться з голодними.

«Більшовики намагаються наркотизувати

Хочеться Криму?
Розколу країни?
Хочеться-колеться так?
Хочеться зриму
Вкраїну-руїну —
Мріє кремлівський мудак.

Гей, шовіністи!
Сепаратисти!
Ви ж бо дійшли до межі!
Дулю вам з’їсти!

Земля, як жінка, гірко плаче,
І сльози струменять в Дніпро.
А матері від сліз незрячі.
Тремтять серця у гір, дібров…

Гей ви, сини і побратими!
Як догукатись вас назад?!
Ходіть до нас хоч на гостини!
Хто ж наведе в країні лад?
Що ж ви упали, як колосся,
А кров, як золото, лилась!..

Устаньте, бо уже ЗБУЛОСЯ!
Для вас же

Агов! Ти ще жива, Вітчизно?
Чи вже одна суцільна тризна?
Для вбивць тепер така спокуса –
Поцілити у лик Ісуса.
Цей хлопець – вірменин від роду,
Став сином нашого народу.
Та на синів іде відстріл
Крізь барикадний переділ.
Юнак – словами, Кобзарем,
Його пророчим рядками
Здійняв в незрілих душах рев,
Не чутний з касок, за щитами.
А то б він, може, відхиливсь,
А то б він, може, захищався.
На нього дощ із куль проливсь –
Ісусів лик увись здійнявся.
А інший брат – той білорус,